Грудень 2019-го року на фронті був порівняно “тихим”. Усього 241 обстріл із боку бойовиків (за повідомленнями пресцентру штабу ОС) – близько 8 обстрілів щодня, хоча бувало й менше: 202 обстріли – в січні 2019, пише «Новинарня». У грудні випало 14 днів без будь-яких бойових втрат – ані загиблих, ані поранених. За весь місяць, за офіційними даними – 21 поранений (менше було тільки в серпні – 20). І – дев’ять загиблих. Середнє арифметичне за місяць, як для 2019 року… Але для нас це не цифри. Це справжні герої, з обличчями, зі своїми історіями. Які житимуть у нашій пам’яті. Дмитро Каплунов, Денис Волочаєв, Дмитро Темний, Андрій Войтович, Сергій Сирота, Віктор Пруський, Сергій Михальчук, Василь Лісіцин, Герман Соловйов. Шестеро – військові ЗСУ (три – 14 ОМБР, по одному – 28 ОМБР, 72 ОМБР, 93 ОМБР). Один – із Нацгвардії (БрШР). Двоє – офіцери СБУ, Центру спецоперацій “Альфа”. П’ять українських втрат грудня – жертви підривів. Решта полягли в боях, від обстрілів. Зокрема, один – від кулі снайпера. П’ятеро полягли на Донеччині, чотири бійці – в Луганській області. Царство небесне воїнам. Дякуємо за наш спокій у тилу. 1. Дмитро Каплунов Біографії та послужні списки таких воїнів, як правило, залишаються засекреченими на довгі роки. Достатньо вказати місце служби: Центр спеціальних операцій СБУ “Альфа”. Снайпери, диверсанти, “спецура” – все це про “альфачів”. Вони діють на лінії фронту та за цією лінією, з ворожого боку, протягом усієї війни на Донбасі. Рідко – гинуть. Ще рідше ці втрати стають надбанням ЗМІ. 1 грудня пресцентр штабу ОС повідомив про двох військових, які, начебто відбиваючи диверсійно-розвідувальну групу противника, підірвалися на невідомому вибуховому пристрої. “З метою перекриття шляхів висування та можливого відходу ворожих диверсантів командиром підрозділу, що виконує завдання на Донеччині, було застосовано черговий резерв”, – заявляли у штабі. Від отриманих поранень військові померли на місці підриву. Однак ще до того із соцмереж стало відомо, що напередодні на Донбасі загинули двоє воїнів ЦСО “Альфа” – Дмитро Каплунов і Денис Волочаєв. Пресцентр СБУ не підтверджував ці втрати. Як з’ясувалося, один із військових після “виходу” залишився на боці бойовиків, група не змогла його евакуювати… За даними з неофіційних джерел, офіцери Каплунов і Волочаєв були снайперами, діяли в групі з кількох (напевно, чотирьох) осіб та загинули в “сірій зоні” у районі села Староласпа на Донеччині. Пораненого Дмитра Волочаєва евакуювали побратими, однак у процесі евакуації він помер. Забрали також частину озброєння й важливі речі. Денис Каплунов загинув на місці. Його мусили лишити на боці “сепарів”, як і частину зброї й амуніції. Бойовики довго не віддавали тіло Дениса. Поховали його в Києві після урочистого прощання в СБУ аж 9 грудня. Серед численних нагород Каплунова можна було побачити й орден “За мужність” ІІІ ступеня (указ від жовтня 2017 року). За час, що минув від їхньої загибелі, підполковникам Каплунову й Волочаєву було присвоєно звання полковників та Героїв України із “Золотими Зірками”. Ми можемо лише уявляти рівень задач та кількість ворожих “скальпів” в активі цих молодих іще чоловіків. Дмитро Віталійович Каплунов народився 4 грудня 1980 року. Його батько і молодший брат – також військовослужбовці (батько – офіцер Державної прикордонної служби України). На фронті виконував завдання із контрдиверсійної та контрснайперської боротьби. Ще згодом з’ясувалося, що Каплунов був засекреченим свідком у кримінальній справі проти п’ятьох екс-“беркутівців”. Про це на засіданні Святошинського райсуду Києва, який розглядає справу про масові вбивства на Майдані 20 лютого 2014 року, розповів суддя Сергій Дьячук. “На жаль, маємо повідомити учасників процесу, що серед свідків обвинувачення був допитаний свідок, який був легендований ім’ям “Дмитро”. У зв’язку з трагічними подіями ми маємо можливість, на жаль, розкрити його дані — це Дмитро Каплунов, Герой України. Він став Героєм України посмертно, виконуючи свої службові обов’язки”, – сказав суддя. 2. Денис Волочаєв …37-річний Денис Волочаєв, який ходив із Дмитром Каплуновим у “сіру зону” під Староласпою, після підриву 1 грудня (30 листопада?) помер не одразу, а під час евакуації. Із ним попрощалися в Києві та поховали вже 3 грудня. Денисова біографія подібна до Дмитрової, з яким вони служили разом у ЦСО “Альфа” СБУ (Волоочаєв – на рік молодший): виконував у зоні АТО/ООС “завдання із контрдиверсійної та контрснайперської боротьби”, мав ордени “За мужність” ІІІ ступеня (указ від серпня 2016 року) та ІІ ступеня (указ від березня 2018-го), численні відомчі нагороди. Вже по смерті став полковником і героєм України. Денис Олександрович Волочаєв народився 23 грудня 1981 року, з Луганська, мешкав у місті Ірпінь під Києвом. 2003 року закінчив Академію державної податкової служби в Ірпені. Був володарем Кубка України 2018 року з практичної стрільби (карабін). У спецслужбі наголосили, що всебічно підтримають родини загиблих офіцерів та не залишать близьких наодинці з горем. І – помстяться. 3. Дмитро Темний 7 грудня в районі Золотого на Луганщині внаслідок ворожого обстрілу загинув молодший сержант 72-ї окремої механізованої бригади ЗС України Дмитро Темний. “…Обірвалося життя нашого бойового побратима, надійного друга, воїна бригади Чорних Запорожців молодшого сержанта Темного Дмитра Вікторовича. Непоправна втрата для кожного з нас…” – ішлося в 72 ОМБР. Дмитрові Темному було 28 років. Родом він із села Малий Бузуків Смілянського району Черкаської області, народився 7 лютого 1991 року. Жив у селі Хацьки Черкаського району. На війну пішов удруге. У воїна залишилися дружина і трирічна донька. Похований у Хацьках. 4. Андрій Войтович 9 грудня близько 22:00 у районі міста Золоте на Луганщині, біля Хутора Вільний, внаслідок підриву на невідомому вибуховому пристрої під час переміщення на позиціях в межах взводно-опорного пункту загинули три воїни 14-ї механізованої бригади ЗСУ – Андрій Войтович, Віктор Пруський і Сергій Сирота. За повідомленнями ЗМІ з посиланням на співслужбовців загиблих, вибух на ВОПі стався в результаті детонації протитанкового мінного шлагбаума під час мінометного обстрілу. Молодший сержант Андрій Войтович народився 1990 року в селі Квітневе Рожищенського району на Волині. Мешкав у Луцьку. Його дружина – волонтерка з організації “Волинь SOS” Світлана Войтович (Чернобаєва), яка переселилася до Луцька із Краматорська з двома дітьми від першого шлюбу. Активно займалася волонтерством, допомагаючи українським військовим. З Андрієм побралася у 2017 році. Після прощання у Луцьку Андрій був похований у селі Квітневе. 5. Віктор Пруський Віктор Федорович Пруський – один із трьох воїнів 14-ї “князівської бригади”, які полягли внаслідок підриву біля Хутора Вільний на Луганщині 9 грудня. Народився 26 листопада 1970 року, мешканець міста Рівне. Раніше служив у десантних військах, виконував завдання в Грузії. З 2016 року проходив військову службу в ЗСУ за контрактом, боронив місто Щастя. Останній контракт підписав 22 травня 2019-го. Молодший сержант, командир БМП у 14 ОМБР. Похований у Рівному на Алеї Героїв Нового кладовища. Залишилися мати й сестра. 6. Сергій Сирота 22-річний старший солдат Сергій Сирота – третій військовослужбовець 14 ОМБР імені князя Романа Великого, який загинув від підриву під Хутором Вільний 9 грудня. Також волинянин. Народився 1997 року в селі Щурин Рожищенського район Волинської області. На військовій службі за контрактом – із 2016 року. Залишились мати та двоє братів. 7. Сергій Михальчук Унаслідок ворожого обстрілу 14 грудня на Світлодарській дузі поліг Сергій Михальчук, військовослужбовець Бригади швидкого реагування Національної гвардії України. Сержант віддав життя, закривши собою побратима. “Нашому братику був лише 21 рік, але він загинув у бою, в суботу 14 грудня 2019 року, від вогню російської артилерії… Нашому братику був лише 21 рік. Але він мав більше мужності, аніж сотні тисяч фізично розвинутих чоловіків, які роблять селфіки у спортзалах і засинають у своїх теплих ліжечках на гражданці. Він був одним із тієї жменьки НЕБАЙДУЖИХ, яким Україна була дійсно потрібною, на відміну від мільйонів двоногих шлунків, які плювали на цю землю і цю державу. Наш братик воював за кожного окремого українця – за тих, хто щоранку з тремтінням читає зведення з фронту, а також за тих, хто “втомився в офісі”. За тих, хто чекає вдома й за тих, хто “нас туда нє пасилал”. Він воював за свою скривджену рідну землю, як і всі його предки до того, й робив це не заради медалей чи слави, а просто тому що так роблять воїни. Саме таку долю обрали собі НАЙКРАЩІ з людей, і їх ніхто не переконає, що це було хибне рішення”, – написав к фейсбуці пресофіцер БрШР НГУ, відомий як Старський. Михальчук народився 27 травня 1998 року в селі Великі Проходи Дергачівського району Харківської області. Підписав контракт Із Нацгвардією у 2018 році, після проходження строкової служби. Посада – старший кулеметник 2-го взводу розвідки спецпризначення 4 БрОП НГУ, в/ч 3018 (бригада швидкого реагування). У Нацгвардії повідомили, що бійця посмертно подано на присвоєння звання Герой України. Похований Сергій Михальчук на Алеї Героїв 18-го кладовища м. Харків. Залишилися батьки. 8. Василь Лісіцин 17 грудня в районі Мар’їнки на Донеччині загинув старший солдат Василь Лісіцин, відряджений до 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Лицарів Зимового походу. Його життя обірвала куля снайпера російських окупантів. Василь Анатолійович Лісіцин народився 1 січня 1991 року в місті Кропивницький. Виріс у прийомній родині. Був призваний на військову службу у квітні 2018-го, згодом підписав контракт. Служив на посаді водія-електрика батареї безпілотних авіаційних комплексів дивізіону артилерійської розвідки 40-ї окремої артилерійської бригади. Був відряджений до 28 ОМБР у зону ООС на посаду механіка-водія. Похований на Алеї Почесних воїнських поховань Рівнянського кладовища м. Кропивницький. 9. Герман Соловйов “Маяк” 22 грудня загинув 25-річний Герман Соловйов із 93-ї окремої механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр”. “На жаль, повідомити про те, що бригада вийшла в зону ООС, ми змушені разом із жахливою новиною… Ворожа куля обірвала життя солдата Соловйова Германа Ігоровича 1994 року народження. Він помер під час перестрілки із проросійськими найманцями прямо на позиції”, – повідомили в підрозділі. Герман Соловйов служив на посаді механіка-водія. “Завдяки високому зросту чоловік мав позивний «Маяк». Не пив, не курив, дуже хороший механік-водій, золоті руки. Відмінний спеціаліст. Сказали – зробив. Зазвичай, таких людей не вистачає в армії. Це величезна втрата”, – розповіли про бійця побратими. Соловйов був родом із міста Кам’янське на Дніпропетровщині, народився 29 березня 1994 року. Жив у Дніпрі. У Збройні Сили прийшов у вересні 2018-го. У до “холодноярців” приєднався, коли бригада вийшла на Донеччину. Воював у Верхньоторецькому. Похований у Кам’янському, на Алеї Слави військового цвинтаря Соцміста. Залишилися батьки. Вічна пам’ять і слава полеглим героям.