Бруківку зі Львова, під виглядом бутового каміння, вивозять в Європу, де продають за ціною $ 800 за кубічний метр. Про це під час прес-конференції 18 грудня розповів громадський активіст Юрій Антоняк, повідомляє IA Zik. [caption id=«attachment_36044» align=«alignnone» width=«518»] Фото: Роман Балук/ZIK[/caption] Він нагадав, що питання львівської бруківки є не новим і свого часу ним займалися журналісти. В 2011 році були численні публікації про зняття бруківки з вулиць Львова. Тоді ж опубліковано фотографії масштабних складів компанії «Онур» на вул. Авіаційній, де були цілі «терикони» бруківки. Частина бруку вже була відсортована і спакована в палети. Неодноразові звернення і апеляції до Львівської Міської Ради, до Андрія Садового, тоді нічого не дали. «Маємо цинічну позицію нинішньої міської влади, головного архітектора міста, директора Інституту просторового розвитку міста, щодо того, що бруківка це – позавчорашній день, що вулиці потрібно вкривати асфальтом, щоб вони були придатні для автотранспорту. Нібито, таким чином для львів’ян створюється більш комфортне середовище. На справді, це зовсім не так. Це наше спільне місто. Це наше історичне середовище, яке будувалося століттями. Бруковані вулиці давно стали його абсолютно невід’ємним елементом. Вони естетично привабливі. При якісному укладанні бруківки вони є комфортними для проїзду. Вони екологічно чисті, влітку не парують випарами смол. Середмістя без брукованих вулиць уявити просто важко. Натомість відбувається нищення цього всього. Історичне середовище міста останніми десятиліттями нищиться дуже інтенсивно. Безконтрольна і безсистемна забудова багатоповерхівками всіх можливих і неможливих «дірок» в середмісті і його околицях. Це означає, що людям які сьогодні керують Львовом є байдужий його естетичний і історичний вигляд. Це означає, що місто втрачає колорит, ту родзинку, яка б була приваблива для справжнього туриста, а не для дешевого потоку спраглого алкоголю і секс-розваг натовпу, який зараз заповнює Львів», – підкреслив активіст. «У Європі бруківка зберігається, як історичний колорит, її ніде не заміняють бетонними плитами. Є технології які дозволяють закладати колії швидкісного трамваю бруком. Тобто, тут йдеться тільки про любов до свого міста, про ставлення комерційного над естетичним», – зазначив він. «Давно відомо, що комерційна цінність знятого бруку є дуже висока. На приклад, метр кубічний бруківки, це приблизно 800 доларів на європейському ринку. А вивезти з України її можна за ціною бутового каменя, тобто приблизно 2 тис. гривень за куб, або під будь-яким іншим приводом, і мати на тому шалену необліковану комерційну вигоду. Наші звернення до правоохоронних органів, до керівництва держави, поки що не дали очікуваного результату. Тому ми докладаємо зусиль, щоб громадськість могла сказати своє слово методом тиску на львівську міську владу припинити цей процес безконтрольного знищення історичного середовища Львова і повернутися до міста обличчям», – підсумував Юрій Антоняк. У свою чергу, голова правління БФ ім. Петра Болбочана Ярослав Свелеба, додав, що у багатьох країнах після Другої світової війни припинили виготовлення бруківки, а природна зношуваність спричиняється до того, що в Європі є значний попит на неї. «Австрійці своєї бруківки не продають, бруківка зношується. Є багато заможних міст Брно, Відень, Будапешт, Прага, хочуть автентичну бруківку. А де її брати? Тут відповідь напрошується сама собою – там де її продають. А продають її в тих частинах імперії Габсбургів, де вона була покладена. Це зокрема, Львів і Чернівці. Доказової бази дуже мало, але те, що бруківка зникає – доконаний факт», – підкреслив Ярослав Свелеба.