Путін дуже хоче бачити Одесу «російською» і боїться «токсичної» західної України - історик

Які території України Путін бачить “російськими”: історик назвав імперські бажання диктатора

Під час переговорів у Стамбулі влітку 2025-го Росія погрожувала захопити нові області, якщо її умови не виконують. Втім, вже після розмови з президентом США Дональдом Трампом “фюрер” Кремля Володимир Путін уже не озвучував таких погроз.

Про це заявив історик, доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак, передає ТСН.

Він наголосив, що РФ не має ні сил, ні спроможностей для повного захоплення України. Та й Москва, наголосив Грицак, хоче окупації лише певної території.

Йдеться про захоплення території колишньої Новоросії, куди за часів Російської імперії входили також південні області сучасної України За словами історика, у цьому сенсі для диктатора Росії Володимира Путіна Одеса є чи не найважливішим містом.

“Цю територію хочуть анексувати згідно з планами російського диктатора, які він озвучив ще 2008-2009 роках, одразу після війни у Грузії. Тоді передбачалося, що Росія анексує більшість української території з такими ключовими регіонами як Причорномор'я”, - каже Ярослав Грицак.

Він наголошує, що Україну хотіли відрізати від Чорного моря, а також забрати індустріальні центри – як от Донбас та Харків. За словами історика, у цьому контексті важливо, що Донбас не був найважливішим для Путіна, його плани були значно ширші.

"Путін не хоче захоплення західної України, адже вважає, що вона дуже "токсична" для російського світу. Очільник Кремля не хоче повторити помилки Сталіна, який приєднав ці землі, тим самим створивши собі постійне джерело проблем", – пояснив Грицак.

Читайте також: Чехія побудує та передасть Україні сучасний супутник спостереження за Землею

Стратегічний план Путіна такий: центральна Україна зі столицею у Києві має залишитися, але при владі мав би бути проросійський політик. “Фюрер” бажає перетворити Україну на другу Білорусь. Втім, його бажанням реалізуватися не вдасться, констатує Грицак.