Штурмовий десант. Ті, хто не здаються

Штурмовий десант 80-ї бригади показав свою міць та сміливість в успішних боях на українському Півдні, Харківському, Донецькому, Запорізькому напрямках. Вони штурмують, утримують, наносять ураження, повсякчас на характері вигризають перемогу. А ще - попри важкі поранення і непоправні втрати - вони не здаються. Про це повідомляє Служба зв’язків з громадськістю 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України.

Знайомтеся, це “Десант”. Йому 19 років. І він змалечку мріяв стати десантником - брав приклад зі свого дядька. Хлопця не злякали жахи російського повномасштабного наступу. Він підписав контракт 1 квітня 2023 року та почав вкладати ворогів “спати”. Боєць любить штурмувати. Він з тих, кого командиру доводиться зупиняти. Бо “Десант” ніби не має страху.

“Перший вихід - не страшно. Я не хвилювався. Цікавість переважала. І бажання бути таким же сильним, як мій дядько. Задача була - пройти ліс. Ми пройшли 200 метрів до точки, де мали закріплятися. І нас почали “крити”. Одного ми втратили. На першому штурмі “задвохсотило” молодого пацана. 21 рік. Я поруч з ним йшов. Мене теж ледь не “задвохсотило”. Тоді в окоп прилетів снаряд від танку. У мене було осколкове поранення в ногу. Не серйозне. Чотири години тривав бій за 300 метрів. Потім ми виконали завдання. Далі я майже постійно ходив у штурми”, - розповідає воїн ДШВ.

Знайомтесь, це Стойка. У цивільному житті - бармен, зі старту повномасштабного вторгнення - штурмовик. “Та що чекати, треба йти воювати!” - подумав і без вагань пішов. Спочатку їх роту готували до виконання диверсійних завдань - як не допустити висадку ворожого десанту.

“Якось набирали людей, які готові летіти в тил ворога на вертольотах. Спитали, хто хоче. Ми сказали, що ми можемо”, - згадує “Стойка”.

Тоді десантники не полетіли, бо хід війни змінився. Але важливо: військовий був готовий йти на великий ризик свідомо…

Далі “Стойка” з побратимами неодноразово штурмували лінію противника, пробивали їх оборону. Після поранень десантники відновилися та повернулися на Бахмутський напрямок. З люттю вибивали окупантів. Штурмовики стали друзями і довіряли один одному свої життя та прикривали спини. Далі - знову поранення і загибель “старшого брата” - побратима “Бороди”... Але лють і рішучість зі “Стойкою” - тепер назавжди. Десантники зализують рани і йдуть далі. Бо не здаються.

Знайомтеся, це “Кам”. Він разом з “Стойкою”, “Бородою” та “Бетером” виконували задачі та брали рубежі. Разом з одного села пішли воювати в перші дні “великої війни”.

“Я не вагався йти, бо біда в Україні. У мене дитина та дружина була вагітна на той час. Думок, що я не піду, не було. Бо якщо я не піду, другий-третій не піде, хіба ми так переможемо?” Був розвідником, далі штурмовиком і кулеметником. Говорить про війну без прикрас. Вважає, що хлопців зберігає їх навченість та молитва.

“Бувають ситуації, коли думаєш, що звідси не вийдеш, але виходимо. Усім людям дякую за молитву, допомогу та віру в нас. Одного разу росіяни випустили по нам два пакети “Ураганів”, “Сонцепьок”, але трохи промазали. Якби він по нас відпрацював, я б з вами не говорив. “Накривали” 4 години. Нас залишилось четверо, інші - поранені та контужені. Але позиції ми втримали, не здали, озброєння не втратили. Штурми даються величезними зусиллями. Ти встаєш о 2 годині ночі Дорогою до позицій ти можеш кілька разів померти від їхньої арти. Штурм - як дорога в один кінець, бо противник закопаний і схований. Група закріплення - під великою небезпекою також. Ми “штурмонули” і “відкотились”, а по пацанах починає працювати артилерія. Туди летить все, що завгодно. Кожен вихід - велика ціна. Втрачаємо нормальних пацанів, які не побоялися, дома не сидять, не відкупляються, не “косять”… Але беремо рубежі та йдемо далі”, - розповідає десантник.

Здається, “Кома” у батальйоні знають всі. Під час важкого виходу йому ампутувало стопу. Але хіба це його зупинить? Ні. Знайомтеся, це “Ком”. Командир групи закріплення на контракті у 80-й бригаді з 2017 року. Каже коротко: війна мотивувала воювати. Дочекався повноліття та пішов в десант. Коли штурмовики відбивають територію, вони відкочуються.

Тоді на звільнені позиції заходять хлопці “Кома”. І утримують їх під прицільною артилерію противника, яка б’є за відомими координатами. Та наші десантники не сидять, склавши руки. Вони стримують ворога й надають йому гідне ураження.

“Коли ми приходимо на точку, я трохи змінюю її, щоб вести вогонь та тримати оборону. Ми готуємо позицію. Ворог починає працювати артою: міномети, АГС, “Гради”. Також танки. Бувають точні попадання, бувають - ні. Приходиться лежачи лізти і вкопуватись біля трьох дерев, які нормальні. Вони «вичищають» ці посадки начисто, тому треба пошвидше працювати, щоб хоча б до колін зробити окоп. А далі робимо спостережні пункти й нори, щоб якщо критимуть фосфором, меншим було ураження. Моя задача - щоб люди не боялись і могли вести вогонь”, - ділиться воїн ДШВ “Ком”.

Знайомтеся, це львівські десантники. Сильні та відважні українські військові, які дають гідний бій російським загарбникам. Звільняють, просуваються, перемагають.

Штурмовий десант. Ті, хто не здаються. ДШВ - завжди перші!  Слава Україні!