У 2018 році в Україні стартує пілотний проект із трансплантації органів від померлих донорів. Його розпочнуть із пересадки нирки, яку будуть апробувати на базі чинних Центрів трансплантації. Про це повідомив заступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна». «Поки що ми говоримо про апробацію системи в шести центрах, де теоретично можна проводити трупну трансплантацію: Запоріжжі, Києві, Дніпрі, Харкові, Львові та Одесі. Там вже існують певні списки очікування, фахівці. Хоча спеціальна апаратура для констатації смерті мозку є не скрізь. Та й анестезіологів ще треба навчити працювати з нею, адже вони цього раніше ніколи не робили», – говорить він. За його словами, нині Запоріжжя – єдине місто в Україні, де проводять трансплантацію від померлих донорів, а це всього 4-6 пацієнтів на рік. Із 1 січня в інших містах система не запрацює в повному обсязі, оскільки за закон про трансплантацію поки що проголосували тільки в першому читанні. «Мотивована та організована лікарня може проводити трансплантацію від неродинного донора вже зараз, але їй це буде зробити набагато складніше. А новий закон одзволить вирішити багато організаційних питань», – пояснює заступник міністра. Але на 2018 в бюджеті вже закладені 112 млн грн на проект із трансплантації нирки. «Ми передбачили в бюджеті на 2018 рік кошти на пересадку нирки. Приблизно такі ж суми плануються на наступні два роки. Але відверто кажучи, успіх цієї програми залежить від роботи на місцях, від лікарів та керівництва мед закладів. Міністерство робить усе, від себе залежне: готує нормативні акти, переконуємо в необхідності прийняття закону, добиваємося фінансування, розробляємо порядок його використання тощо. Нам ще доведеться навчитися мотивувати лікарів та лікарні»,– каже Олександр Лінчевський. Про те трансплантологія має ряд проблем. Зокрема і у Львові. Про це в інтерв'ю ZAXID.NET повідомив головний трансплантолог Львівщини, доценту Львівського національного медуніверситету Ростислав Жук. [caption id=«attachment_36066» align=«alignnone» width=«500»] Трансплантолог Ростислав Жук[/caption] Єдиного реєстру донорів органів в Україні не було і нема досі Пересадка трупних органів, за словами Ростислава Жука, згідно з нашим законодавством, в Україні нині дозволена. Не має лише чітко виписаного механізму, як його втілювати в життя. До 1999 року в Україні діяла презумпція згоди, відповідно до якої вважалося, що всі ми апріорі можемо бути донорами, якщо за життя не зробили протилежної заяви. Така презумпція діє в половині країн Європи. У 1999 році був прийнятий Закон (він діє і досі), згідно з яким в Україні діє презумпція інформованої згоди, або, як її частіше називають, презумпція незгоди. Тобто, потенційний донор ще за життя має зробити заяву, що після смерті його органи можна використовувати для трансплантації. Якщо людина за життя такої заяви не зробила, то дозвіл після її смерті повинні надати близькі родичі. Але реалізувати цю вимогу на практиці було неможливо. Люди, які готові написати відповідні заяви були і зараз є, але не було де ці заяви зареєструвати. Єдиного реєстру не було і він досі не створений. «У країнах, де діє схожа презумпція незгоди (це друга половина країн Європи, США, Канада), це питання вирішується доволі просто. Коли людина отримує паспорт, посвідчення водія, будь-який інший документ, вона заповнює заяву з анкетними даними. І одним з питань у цій заяві є – чи згодні ви стати донором після смерті? У нас цього не було і досі нема», - каже Ростислав Жук. Зміни до Закону про трансплантацію, який мають прийняти депутати, за словами головного трансплантолога, не будуть торкатися презумпції. Тобто, у нас так і залишиться презумпція незгоди. Але мають бути розроблені національні реєстри потенційних донорів, куди будуть заносити прізвища тих, хто згодний стати донором після смерті, а також реєстри відповідних відмов. Без координаційного органу зрушення в трансплантації неможливі Без створення органу, який би реально координував роботу трансплантаційних центрів і баз забору органів, розпочати трансплантацію нирок від трупного донора нереально. «Як він буде називатися: національна чи державна служба координації трансплантації, для мене, практичного хірурга, значення не має. Головне, щоб цей орган був створений і працював як слід», - каже головний трансплантолог. У розпорядженні координаційного органу мають бути всі реєстри (вони повинні бути закриті і захищені). Він, на думку Ростислава Жука, повинен мати доступ до певних імунологічних досліджень, у тому числі до результатів так званого тканинного типування. Усі потенційні донори ще за життя мали б бути протиповані (обстежені). Цей аналіз робиться один раз і впродовж життя не змінюється. Координаційна служба мала б, власне, координувати роботу центрів трансплантації, баз забору органів, формувати загальнонаціональний лист очікування на пересадку органів і тканин. Скажімо, лікарі констатували смерть мозку та кондиціонують донора в одному з міст України. А вже координаційна служба встановлює, що відповідно до листа очікування й результатів обстежень, нирка донора може підійти реципієнту зі Львова, другий у черзі – хворий з Києва, а печінка донора може врятувати життя хворому із Запоріжжя. Найбільша проблема – діагностика смерті мозку Люди, які готові пожертвувати після смерті своїми органами для порятунку інших, в Україні є. Навіть глава УГКЦ Святослав Шевчук висловив готовність стати донором після смерті. Якщо людина за життя не виявила бажання бути донором, згоду можуть дати її родичі. Але найбільша проблема, за словами лікарів, буде не з отриманням згоди, а з діагностикою смерті мозку. Забір органів для трансплантації можливий тільки після константації смерті мозку. Діагностику смерті мозку проводять не трансплантологи, а анестезіологи. А для них – це зайвий клопіт, додаткова відповідальність, яка не передбачена посадовими інструкціями. Пілотний проект передбачає внесення змін до посадових інструкцій анестезіологів, відповідну доплату за надмірну роботу, відповідальність і лікарям, і центрам загалом. Значку кількість громадян тривожить запитання: чи не помиляться лікарі при виставленні діагнозу – смерть мозку? Адже для встановлення такого діагнозу потрібна відповідна апаратура, яка є далеко не у всіх лікарнях країни. «Є затверджена інструкція з діагностики смерті мозку і певні клінічні критерії,які перевіряються декілька разів протягом певного часу. Та якщо у членів консиліуму є сумніви по певних критеріях, тоді проводяться так звані підтверджувані тести. Одні є прості, для них не потрібна спеціальна апаратура, зокрема, тест від’єднання від дихального апарату. Інші тести – це визначення різниці насичення газів у венозній крові,що відтікає від мозку, і в артеріальній крові пацієнта; а також транскраніальна доплерометрія – неінвазійне дослідження мозкового кровоплину. Для таких досліджень вже потрібна відповідна апаратура. На Львівщині подібна апаратура є тільки в Львівській обласній клінічній лікарні. Та вона у першу чергу має бути в клініках, де є нейрохірургічні відділення, бо саме там є найбільше потенційних донорів – хворих з черепно-мозковими травмами, масивними інсультами, неоперабельними пухлинами головного мозку тощо», - каже Ростислав Жук. Львівські трансплантологи готові до роботи в пілотному проекті з пересадки нирки від трупного донора, бо мають неабиякий досвід з трансплантації нирки. На їхньому рахунку – понад 100 успішних операцій від живого родинного донора. І вони готові розвивати трансплантацію далі, якщо будуть створені умови (і юридичні, і організаційні) для проведення таких операцій.