У суботу, 2 березня, у селі Павлокома, на Ряшівщині, Польща, відбулись скорботні заходи із вшанування пам’яті 366 українців, загиблих 3 березня 1945 року. Про це інформує прес-служба ЛОДА. Участь у заходах із нагоди 74-Ї річниці трагедії села Павлокома взяло більше півтори тисячі осіб — делегації з усіх районів Львівщини, а також представники Тернопільщини та Івано-Франківщини. Вони поклали квіти та лампадки до Меморіалу трагічно загиблим українцям. «74 роки тому тут співали українських пісень, тут «Отче наш» промовляли українською мовою, тут веселились діти у любові своїх батьків. Тут люди будували мрії про своє майбутнє. Це все обірвалось в один день. Обірвалось лише тому, що хтось не хотів, щоб тут жили українці, щоб тут передавалась пам’ять про наші покоління. Сьогодні на цьому місці ми задаємо собі запитання «Чому це сталось?» І кожен з нас знає відповідь: тому що тоді не було Української держави, не було єдності. Ми сьогодні тут, тому що ми маємо могутню державу, у нас є сильна армія, яка за тисячу кілометрів звідси боронить весь цивілізований світ від нашестя ворога, щоб він не вбивав нові й нові покоління. Українська держава дбає і буде дбати про всіх українців, які опинились за межами держави. Україна поважає, береже і берегтиме пам’ять свого народу», — наголосив під час заходу голова Львівської ОДА Олег Синютка. Окрім того, очільник Львівщини закликав польську владу та громаду берегти українську пам’ять на території республіки та впорядкувати символи нашої держави — цвинтарі та інші пам’ятні місця. «Хочу звернутись до всіх поляків: відновіть наші символи у тих місцях, де живе українська пам’ять. Тому що так вчиняє увесь цивілізований світ. Ми можемо показати приклад — понівечений рукою агентів ФСБ пам’ятник у Гуті Пеняцькій відновила навіть не влада, а громада власними силами», — додав Олег Синютка. Українське село Павлокома розташоване у долині Сяну за 40 кілометрів на захід від Перемишля (нині це Динівський повіт, Підкарпатського воєводства, Республіки Польща). Вперше село Павлокома згадується у документах 1441 року як маєтність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Архівні документи свідчать, що вже 1595 року там існувала парафія східного обряду. Напередодні Другої світової війни с. Павлокома налічувала 1370 мешканців, у тому числі 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв. 2–3 березня 1945 року відділ польської Армії крайової, під керівництвом поручника Юзефа Бісса (псевдо — «Вацлав»), разом з групами навколишніх польських сіл, напали на село Павловому. Підрозділи польської Армії крайової розстріляли 366 українців разом із парохом о. Володимиром Лемцьом. Не вбивали хлопчиків до 5 років і дівчат до 7 років. Врятувались лише 36 українців. Людей зганяли до місцевої церкви (від неї тепер залишилася лише дзвіниця), яка послужила збірним пунктом призначених на знищення. Із церкви чоловіків, жінок і дітей виводили до трьох викопаних ям і там розстрілювали. Загинув і місцевий парох о. Володимир Лемцьо, а храм знищили. Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. Місцеві римо-католики 1965 р. зруйнували павлокомську церкву до останньої цеглини. За злочин у с. Павлокомі польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до 3 років ув’язнення. Починаючи з 1995 року, щорічно у травні на павлокомському цвинтарі відбуваються релігійні панахиди і громадянські віче за участю українців Перемищини, делегацій товариства «Надсяння» зі Львова, колишніх павлокомців, їхніх дітей та онуків. 13 травня 2006 року відбулося урочисте відкриття на греко-католицькому цвинтарі в центрі Павлокоми меморіалу 366 українцям, колишнім мешканцям цього українського села.