Це літо стало для них останнім. Вісім загиблих українських воїнів у серпні — ось ціна так званого “всеохопного перемир’я“, яке нібито триває на Донбасі. Разом із “перемир’ям” продовжуються і обстріли з боку російсько-окупаційних військ, пише «Новинарня». У серпні, відповідно до звітів пресцентрів ОС і МОУ, зафіксовано 316 обстрілів. Хоча вже встановлено, що штаб Об’єднаних сил схильний дещо занижувати ворожу активність під час “режиму тиші”. Відповідно до штабних зведень, впродовж місяця 20 військових зазнали поранень. Серед загиблих — один нацгвардієць (полк “Азов”) і сім військових ЗС України (п’ятеро — з 36-ї бригади морської піхоти, по одному — 72 омбр і 24-й окремий штурмовий батальйон “Айдар” 53 омбр). Сім бійців полягли в Донецькій області (зокрема п’ятеро — на Маріупольському напрямку), ще один — на Луганщині. Одна бойова втрата Об’єднаних сил у серпні — від підриву на фугасі, решта сім — ворожі “прильоти”, обстріли, зокрема один — снайперський. Вісім убитих воїнів за місяць… Хтось скаже — “небагато”. Стільки ж було цього року в лютому, березні, червні. Мовляв, це досить “тихий” місяць, он у липні писали про 14 загиблих… Скажіть це матерям, батькам, дружинам, сестрам, друзям, побратимам. До лав нашої Небесної Бригади в серпні стали новопреставлені Олександр, Сергій, Владислав, Василь, Роман, Василь, Тихон, Сергій. Наймолодшому лише нещодавно виповнилося 20 років, найстаршому — 38. Пом’янімо їх. Вони віддали свої життя за нас, наш спокій і мир. А їхньою долею стала війна. Та, яка справді існує. не так і далеко від нас. 1. Олександр Шарко Уранці 6 серпня, о 10:20 год., під час інженерних робіт з обладнання позицій ВОП поблизу села Павлопіль на півдні Донеччини внаслідок ворожого обстрілу, від мінно-вибухових травм, що несумісні з життям, загинули четверо морпіхів із 1 обмп 36 обрмп ВМС ЗСУ. На місці вибуху була виявлена воронка, що характерна для розриву артилерійського боєприпасу. Але вивчені звукові обставини показують: міна, швидше за все, була переобладнана таким чином, що її запуск здійснювався без застосування самого міномета. Відтак, за висновками знавців, бойовики стріляли з РПГ-7 із використанням міни калібром 82 мм, яка була прикручена до реактивного двигуна гранати. Старший матрос Олександр Шарко — родом із Козелецького району, Чернігівської області, село Савинка. Народився 20 жовтня 1988 року. Виріс у родині військового, — коли батько служив, родина мешкала в Іркутській області РРФСР, після розпаду СРСР повернулася на Козелеччину. Закінчивши Остерський коледж будівництва та дизайну за спеціальністю “програміст”, Олександр продовжив здобувати освіту на юридичному факультеті Київського торговельно-економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Згодом працював у Києві помічником адвоката. А 2017 року підписав контракт зі Збройними силами. У 1-му окремому батальйоні морської піхоти 36 обрмп ВМС ЗСУ служив на посаді помічника гранатометника. Похований у селі Олбин, Козелецького району Залишились батьки та сестра. 2. Владислав Рак Матрос Владислав Рак — гранатометник десантно-штурмової роти, один із морпіхів 1 обмп 36 обрмп, які загинули 6 серпня під Павлополем. Народився 28 грудня 1998 року в смт Козелець, на Чернігівщині. Владу було лише 20. Після будівельного технікуму, у 18 років, хлопець вступив на військову службу за контрактом. Залишились батьки, сестра і брат. Похований у Козельці. 3. Сергій Шандра Солдат Сергій Шандра народився 30 березня 1995 року в селі Торчин, Хмільницького району, Вінницької області. Один із чотирьох морпіхів 36 обрмп, загиблих 6 серпня, внаслідок обстрілу ворогом ВОПу під Павлополем. Солдат, старший стрілець десантно-штурмової роти 1-го батальйону 36-ї бригади морської піхоти. Навчався в Хмільницькому профліцеї сфери послуг. Працював трактористом-механізатором у місцевому фермерському господарстві. У листопаді 2018 року був призваний на строкову військову службу, за три місяці — підписав контракт із ЗСУ. Похований у рідному селі. У Сергія залишилася лише мама (батько помер рік тому) та сестра, яка з сім’єю проживає окремо. 4. Василь Курдов Четвертому морпіху, загиблому під Павлополем, 20 років виповнилося лише нещодавно. Наймолодший. Василь Курдов народився 14 травня 1999-го в селі Ганнівка, Братський район, Миколаївської області. Василь займався спортом, грав у футбол. У квітні 2018-го вступив на військову службу до ЗСУ за контрактом. Матрос десантно-штурмової роти 1 обмп 36 обрпп. Залишились батьки та двоє молодших братів. Похований у Ганнівці. 5. Роман Романенко “Біч” Молодший лейтенант Нацгвардії з полку “Азов” Роман Романенко, позивний “Біч”, загинув 10 серпня внаслідок підриву на фугасі на Світлодарській дузі, в районі селище Новолуганське (північ Донецької області). Побратими з полку “Азов” тричі намагалися евакуювати загиблого із “сірої зони”, але на заваді стояли прицільні обстріли противника. “Окупант, прикриваючи свою групу найманців шквальним вогнем у бік українських військових, забрав тіло бійця “Азову” [на свій бік]. 13 серпня в результаті попередньо спланованого обміну полк отримав тіло загиблого Романа Романенка”, — йшлося в повідомленні ОЗСП “Азов”. Роман Романенко народився у Дніпрі, 21 січня 1994 року. Із кінця 2015 року служив в окремому загоні спецпризначення Нацгвардії “Азов” на посаді снайпера. Виконував завдання на Маріупольському напрямку Завдяки своїй завзятості став командиром одного зі снайперських відділень. Коли під час служби на передовій Світлодарської дуги у березні цього року командир групи снайперів отримав важке поранення (йому відірвало ступні обох ніг), Біч був одним із бійців, які врятували життя побратима. Із лютого 2019 року — на Світлодарській дузі, куди зайшов “Азов”. Нещодавно Романенко отримав перше офіцерське звання — “молодший лейтенант”. “За останні сім місяців служби на передовій Роман Романенко проявив себе як надзвичайно професійний снайпер, був нагороджений чималою кількістю відзнак, зокрема його було подано на орден «За мужність» III ступеня, який боєць мав би отримати вже найближчим часом”, — зазначили в “Азові”. Окрім того, що Роман був талановитим у снайперській справі, 25-річний боєць був справжньою душею компанії, мав багато друзів у підрозділі, був прикладом для всіх, хто його оточував. А ще любив подорожувати та цікавився фотографією, займався боксом та був відданим фанатом рідного ФК “Дніпро”. Похований у Дніпрі. Залишилася мати. 6. Василь Євстигнєєв Василь Володимирович Євстигнєєв, 6 грудня 1980 року народження — із села Дорожинка, Вільшанського району, Кіровоградської області. Працював там на фермі, підробляв будівельними роботами, водієм. У лютому 2015 року був мобілізований, а невдовзі після демобілізації повернувся в ЗСУ вже на контракт. Солдат, командир відділення 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних запорожців (раніше служив також у 10 огшбр). Черговий контракт на військову службу підписав на початку червня 2019-го. Загинув Василь Євстигнєєв 14 серпня на Луганщині, внаслідок обстрілу опорного пункту ЗСУ в районі хутора Вільного (Попаснянський район). Похований у рідній Дорожинці. Залишилися дружина та дві доньки. 7. Тихон Курбатов “Тихий” Командир взводу 24-го окремого штурмового батальйону “Айдар” ЗСУ Тихон Курбатов, позивний “Тихий”, захищав від окупанта рідну землю — 25-річний боєць походив із Луганщини. Він народився в Сєвєродонецьку 3 травня 1993 року. У війську — з 2013-го. Спочатку закінчив строкову службу, а коли почалася війна, підписав контракт зі Збройними силами. Спершу служив у 72-й механізованій бригаді, а у 2017-му перевівся до 24-го штурмового батальйону “Айдар”. Звання — старший сержант. 17 травня 2019 року нагороджений медаллю “За військову службу Україні” (один з останніх указів президента Порошенка). “Позиція його була: це наша Батьківщина, і її треба захищати. Як би не було. Каже, це мій борг перед Батьківщиною. Одиниці таких хлопців були. Дійсно сміливих, чесних, прямих”, — розповідає про Тихона його друг Павло Черняхов. Товариші по службі відгукуються про Тихого як про дуже людяного та професійного командира. Незважаючи на юний вік, він користувався величезним авторитетом і повагою в батальйоні. Тихон Курбатов загинув 25 серпня під Горлівкою — куля ворожого снайпера обірвала життя бійця, коли він перевіряв позиції свого підрозділу, які того дня особливо активно обстрілювали бойовики. Із тяжким пораненням його повезли до лікарні, але Тихон помер ще в дорозі. Поховали воїна в рідному Сєвєродонецьку. Залишилися батьки та сестра. 8. Сергій Савінов Молодший сержант, командир відділення — командир бойової машини десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти 1-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського Сергій Савінов походив із Миколаївщини. Народився 2 листопада 1995 року в селі Іллічівка, Братського району, мешкав у Мар’ївці, Баштанського району, Миколаївської області. Любив ігрові види спорту, туристичні походи. А ще його завжди цікавила військова справа. Тож, відслуживши після школи строкову службу, у 2017 році Савінов підписав контракт і став морським піхотинцем. Побратими з бригади зазначають, що Сергій завжди дбав про близьких та рідних, друзів та просто знайомих, жодного разу не відмовив у допомозі. “Так склалось, що зовсім нещодавно племінниця Сергія перенесла важку операцію, котра потребувала великих коштів — він перший хто віддавав все до останнього аби врятувати крихітку”, — йдеться в повідомленні на сторінці 36 обрмп у «Facebook». Загинув Сергій Савінов 30 серпня, поблизу населеного пункту Водяне. Поховали його 1 вересня у Мар’ївці. Залишилася мати.