Парастас і чин похорону відбудуться в п'ятницю 4 травня з 12-ї години в церкві Пресвятої Трійці (вул. Тершаківців, 11а). Про це повідомляє zbruč з посиланням на родину Андрія Квятковського. Левко, син Андрія, попросив: «При можливості просимо утриматись від штучних квітів та вінків, тато любив природу...» Попрощатися з Андрієм в церкві можна буде з 11½ години. З 12-ї години почнеться парастас і далі — чин похорону. Ховатимуть Андрія Квятковського на Личаківському цвинтарі приблизно о 14-й год. Власне на цьому цвинтарі Андрій починав свою громадську активність ще в 1987 році, він був ініціатором і організатором перших акцій з відновлення занедбаних могил Личаківського кладовища (про це, та й взагалі про початки Товариства Лева, Андрій встиг опублікувати спогади за zbruči). Потім він довго працював на книгою про Личаків, яка врешті, зі знимками Романа Ратушного, вийшла в 2001 році: «Цвинтар на Личакові». Хоча зацікавлення Личаківським некрополем в Андрія виникло раніше. Зокрема, він згадував про віднайдену могилу Осипа Турянського: «Місце поховання О. Турянського ще десь 1986 р. віднайшла група ентузіастів, і про це писав Роман Федорів у передмові до першого радянського видання повісті «Поза межами болю». У ті часи участь у таких акціях не афішували, тому не скажу напевно, хто був у тій групі — здається, подружжя Калинців і Юрій Волощак (хай мене виправлять, коли щось не так). Кам’яну плиту для надгробка знайшов десь 1987 р. біля медінституту Ю. Волощак і з нашою допомогою завіз її на могилу. Там вона довго лежала, поки члени історичної секції не взялися за надгробок. Я написав текст (зокрема, там був фрагмент вірша авторства самого О. Турянського), знайшли каменяра, який за півціни все вибив на камені. Позичили спеціальний пристрій для фіксації надгробка в бетоні, а після його встановлення чергували біля того пристрою (щоб не вкрали) почергово протягом усієї ночі (це була осінь 1990-го). Я сидів з 20.00 до 00.00, а в цей час на стадіоні «Дружба» співала Алла Пугачова, все було чути й видно промені лазерів. Пам’ятаю, мене змінив Холявинський. Через кілька років я прийшов на могилу й побачив новий, значно гарніший пам’ятник. Виявилося, в Канаді знайшли сина небіжчика, це вже була його робота...»