Чи можна вважати розміщення відео в соцмережі публічним показом та чи може суд розглядати спір про порушення авторського права, яке відбулось в мережі Інтернет?

Нещодавно Верховний Суд у справі № 918/186/17 висловився щодо підсудності та кваліфікації розміщення відео в соціальній мережі як способу використання твору. Що корисного можна взяти з цього рішення і які питання воно залишило?

Онлайн-видання Legal Shift підсумувало судову практику та зробило висновок із цього питання. Отже, чи може суд розглядати спір про порушення авторського права, яке відбулось в мережі Інтернет?

Як зазначають українські суди, сам факт розміщення на сайті твору свідчить про порушення прав відповідачем (цей підхід озвучений в постанові ВГСУ у справі № 21/133-20/86 від 23.10.2007 р.). Нібито факт розміщення має бути визначальним для кваліфікації місця порушення: хто розмістив? де розмістив?

Однак в справі №918/216/16 про використання персонажів козаків на сайті банку (постанова ВГСУ від 18.04.2017 р.) промайнула думка, що порушенням авторського права на твір є перегляд рекламного відеоролика будь-якою особою, яка використала сайт банку. Господарський суд Рівненської області у справі № 918/186/17 запозичив цю думку: «враховуючи, що порушенням права на твір є перегляд аудіовізуального твору будь-якою особою в мережі Інтернет (в тому числі і фіксація самого порушення), яка використала сайт відповідача, місцем вчинення такого порушення можна вважати будь-яке місце на території України».

Дійсно, визначити місце порушення через місце, де можливий перегляд незаконно розміщеного в мережі твору значно легше. Розміщення відео з т. з. відвідувача сайту – це пасивний перегляд контенту, який демонструє соц.мережа, а від особи, яка розмістила відео – це активна дія із завантаження і публікації, яка призвела до можливості перегляду.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 р. підтримав вибір юрисдикції суду. Схоже, що критерій доступності сайту для користувачів в Україні стає основним фактором, що вказує на місце вчинення порушення.

Оскільки публічний показ контрафактного примірника твору здійснено через мережу Інтернет, позивачі визначили місцем вчинення порушення місто Рівне, враховуючи специфіку користування Інтернет за допомогою соціальної мережі Facebook і виходячи з того, що фіксація порушення відбувалася на території міста Рівне.

Враховуючи, що користування ресурсом є можливим на всій території України, дає право позивачу скористатися своїм правом на обрання юрисдикції будь-якого господарського суду з мережі господарських судів на території, яких було вчинено порушення, тобто на території України.

З одного боку це полегшує обґрунтування подачі позову до певного суду, а з іншого – відкриває шлях до пошуку позивачем зручного розташування суду (forum shopping). Хоча з появою Вищого суду з питань інтелектуальної власності Київ стане єдиним місцем розгляду таких спорів.

Розміщення відео на сторінці в соціальній мережі – публічний показ?

Позивач у справі № 918/186/17 вперше оприлюднив відеоролик в травні 2014 р. на YouTube каналі, уклав договір з авторами і отримав виключні майнові авторські права на відео з дати публікації. У січні 2017 р. позивачам стало відомо, що на сторінці у соц.мережі Facebook розміщено відео. Всі три інстанції погодились, що у такий спосіб відео було публічно продемонстровано необмеженому колу осіб у мережі Інтернет, тобто відбувся його публічний показ.

Чому публічний показ? За визначенням – це демонстрація оригіналу або примірника твору, а примірник – це копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі. Веб-сайт здійснює демонстрацію не матеріальної копії відеоролику, а цифрової.

Розміщення відео на сайті – це подання твору до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором (п. 31 Постанови Пленуму ВСУ від 04.06.2010 р. №5).

Окрім цього, на думку ВГСУ, розміщення творів у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням (п. 29 Рекомендацій Президії ВГСУ від 10.06.2004 р. № 04-5/1107, які відтворені в п. 46 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 р. № 12).

Як довести, що сторінка у соц.мережі дійсно належить відповідачу?

Відповідач у справі № 918/186/17 відмовлявся визнати, що він наповнює контентом сторінку в соц.мережі, де розміщено відеоролик – будь-хто може створити сторінку під будь-яким іменем.

Однак відповідач забув, що вказав у реєстраційних даних про юр.особу адресу свого веб-сайту. Суд вирішив, що поява адреси сайту в даних держ.реєстру означає, що сайт офіційний. Виявилось, що на цьому сайті є посилання (іконка) за яким відкривається Інтернет-сторінка в мережі Facebook, на якій містяться усі ті ж самі дані та посилання, що й на офіційному сайті відповідача. Власне, на цій сторінці і розміщено спірне відео.

Дійсно, навіщо компанія на власному сайті зробила клікабельний лінк на сторінку в соц.мережі, до якої вона не має жодного відношення?

Здається, суд застосував стандарт доведення «balance of probabilities» (факт визнається встановленим, якщо в результаті дослідження доказів суд дійшов висновку, що факт скоріше мав місце, ніж не мав): вірогідніше, що сторінка наповнюється контентом за вказівкою тієї особи, яка на своєму офіційному сайті розмістила посилання на неї.

 

 

Posted in АКТУАЛЬНО, Корисно, Львів, НОВИНИ, Статті
Çàãðóçêà...