Українці за кордоном завжди відчували потребу в українських олімпійських традиціях та стояли в обороні олімпійської самостійності України. Тому упродовж ХХ століття створювались численні олімпійські комітети у різних країнах, з ініціативи різних громадсько-політичних організацій. Про історію українського спорту розповідає «Спортродовід».

Умовно можна здійснити певну періодизацію утворення Українських олімпійських комітетів, виділивши три «олімпійські хвилі» закордонного українства.

Перша — 30-ті роки.

Друга — 50-ті роки.

Третя — 70–80-ті роки.

У 1936 році у Філадельфії було проведено Першу Українсько-Американську Олімпіаду (символічно, що цьогоріч у Берліні відбулись Ігри ХІ Олімпіади). Це були перші масштабні українські змагання в діаспорі. Тому увага до них була неабияка з боку організаторів. Для координації дій та ефективної організаційної діяльності були створені комітети — Екзекутивний та Олімпійський. У складі Олімпійського комітету були: Михайло Головатий — голова, Теодор Химій — секретар, Анна Рудольф — фінансовий референт.

У часі другої хвилі було утворено вже більше Олімпійських комітетів. У 1954 році все гучніше лунають заклики до проведення чергової Українсько-Американської Олімпіади (у подальшому змагання називали найчастіше Спортові ігрища української молоді США та Канади). Цю ідею пропонували Український Спортовий Клуб (Нью-Йорк) та спортова референтура Головної Управи СУМА. 26 лютого відбулися засновуючи сходини Ініціативної Групи проведення олімпійського свята. Вибрано Діловий комітет, а згодом і Український олімпійський комітет, очільником якого обрано Едварда Жарського.

Підготовка до проведення спортових ігрищ української молоді сприяла до утворення нових Комітетів. Так, 2 та 7 лютого 1955 року в Торонто представниками товариств Пласт, СТ «Україна», Братства бувших Вояків УД та МУН було створено Український олімпійський комітет.

Також цього ж року в Монреалі був утворений Український олімпійський комітет для єднання молоді й участі у спортивному святі.

Але змагання, що планувалося провести у липні 1955 року було прийнято рішення перенести на пізнішу пору. Вони так і не відбулись.

У 1956 році постав ще один Український олімпійський комітет (Український світовий комітет у справах спорту або ж Український олімпійський рух). Ціль Комітету була глобальною — боротися за олімпійську самостійність України! Серед членів-основоположників Українського олімпійського комітету були д-р Володимир Білинський (Австралія) — голова, Лев Штинда (Австралія) — заступник, Осип Зінкевич (США) — генеральний секретар, Василь Гладун (Канада), Роман Дудинський (Австралія) — секретар, Аркадій Жуковський (Франція), Роман Шраменко (США), Павло Дорожинський (Німеччина), Богдан Коваль (Аргентина), Степан Модрицький (Австралія), д-р Євген Мацях (Англія), професор Петро Войтович (США), Євген Скоцко (США). Офіційним осідком Комітету було обрано Вашингтон, а на час Олімпійських ігор Мельбурн.

Третя хвиля охоплює 70–80-ті роки, коли інтенсивність боротьби за олімпійську самостійність України досягає «Евересту». До ідеї окремішньої участі українських спортсменів від СРСР в міжнародних спортивних змаганнях (Олімпійські ігри…) долучаються державницькі (УНР в екзилі), політичні (Антибільшовицький Блок Народів, Український визвольний фронт, ОУНб, ОУНм), громадські (СКВУ, КУК), молодіжні (СУМ, Пласт, ОДУМ), спортові  (УСЦАК) організації української діаспори.

У 1972 році, у часі Ігор ХХ Олімпіади, було створено Олімпійський комітет організацій Українського Визвольного Фронту. Очолив Комітет голова Крайової Управи СУМу в Англії Ярослав Деременда.

З ініціативи Конгресу Українців Канади та Світового Конгресу Вільних Українців у 1975 році було утворено Український олімпійський комітет у Монреалі на час проведення Ігор ХХІ Олімпіади 1976 року. Очолив УОК Ярослав Пришляк.

Проведення Вільних Олімпіад 1980 та 1984 років, а також Української Олімпіади і Здвигу молоді 1988 року спричинило до створення Українських олімпійських комітетів.