Минає 2022 рік, найскладніший рік за історію незалежної України. Рік повномасштабної війни, надлюдських зусиль, відчаю, але й надії, відваги, переосмислення цінності життя, родини, Батьківщини.

Ми на порозі нової доби в історії нашої країни - світлої, переможної і мирної. Принаймні, українці зробили для цього все, що могли і «не могли».

Як ми прожили рік, що минає? Чого він нас навчив? З надією на близьку перемогу згадуємо разом з львівськими волонтерами, депутатами Львівської міської ради фракції ВАРТА.

Юрій Мартинюк, голова фракції ПП «ВАРТА» у Львівській міській раді, заступник керівника ГО «Народна самооборона Львівщини».

Якщо говорити про те, яким був 2022 рік, то для мене особисто він ще не закінчився, оскільки як і для більшості українців, цьогорічний відлік розпочався 24 лютого. Тому, напевно саме в день, коли життя поділилось на «до» та «після», ми зможемо підсумувати все, що довелось пережити за рік.

Але згадуючи початок цього періоду, можу відзначити, що з самого першого дня впевненості та сили додавали згуртованість та рішучість людей, котрі мене оточували, а також відчуття єдності зі своєю країною, яка потребувала та досі потребує участі кожного з нас.

Депутати фракції «ВАРТА», а також найактивніші члени команди нашої політичної сили залишились у Львові і з самого ранку, після оголошення росією повномасштабного вторгнення, усі проявили рішучість та чітку готовність до активізації  всіх можливих ресурсів задля того, щоб допомогти своєю роботою нашій країні вистояти.

Згадую, як мої колеги, маючи за плечима чималий волонтерський досвід, набутий ще з 2014 року, зібрались вранці в офісі та одразу запропонували варіанти власної участі у тих найважливіших напрямках, де на нашу думку кожен з нас був би максимально ефективним – безпека в місті, налагодження комунікацій, а також вжиття заходів щодо недопущення паніки до моменту отримання чіткого плану дій та вказівок від держави та військового командування. Вже ввечері ми переконались у правильності своїх дій, отримавши запит від представників поліції допомогти їм у патрулюванні міста з метою забезпечення громадського порядку у Львові.

Важливим також було продемонструвати здатність органів місцевого самоврядування приймати необхідні рішення та показати людям, що влада готова до рішучих дій. Тому разом з колегами з інших фракцій ми невідкладно зібрались в сесійній залі Ратуші, прийнявши необхідні ухвали для функціонування міста в умовах воєнного часу. Це дало нам можливість повернутись до роботи,  результати  якої вже в перші два місяці перетворили Львів в один великий волонтерський хаб, де усі хто тікав від війни, змогли отримати потрібну їм допомогу.

Команда ВАРТИ працювала буквально цілодобово, об‘єднавши зусилля усіх наших друзів та однодумців. Ми почали формування усіх бажаючих у добровольчі загони, велика частина з яких за кілька тижнів вступили до лав ЗСУ,  налагодили логістичні ланцюжки між бажаючими надіслати гуманітарну допомогу та потребуючими її отримати, сприяли волонтерам, які взяли на себе місію забезпечити харчуванням біженців, що тисячами щохвилини прибували до Львова.

Через декілька днів після першої нашої ранкової зустрічі у воюючій країні, ми змогли запустити роботу логістичних складів по отриманню та відправці гуманітарної допомоги не лише у Львові, а й в прикордонних польських містах Перемишль, Томашів, Ярослав. Вони дали можливість організувати якнайшвидшу доставку гуманітарних вантажів з дружніх європейських країн до Львова та інших населених пунктів, які цього потребували, в першу чергу, тих, що опинились в окупації ворожої армії.

З кінця весни, коли в усіх минув шок та було налагоджено алгоритми роботи з гуманітарною допомогою, ми усвідомили, що життя не стало на паузу, а тому потрібно думати про те, як надалі забезпечувати безперебійну роботу Львова з урахуванням нових викликів. Депутати нашої фракції активно спонукали інших колег та виконавчі органи відновити роботу ради, оскільки ми чітко розуміли, яка гостра необхідність у системному плануванні того, як Львів функціонуватиме далі в умовах війни та які виклики перед нами будуть в майбутньому. За плечима багатьох членів команди ВАРТИ був восьмирічний досвіду у допомозі ЗСУ. За ці роки більшість з нас неодноразово відвідували зону бойових дій на Донбасі, а тому знали що таке війна не з телевізора чи соціальних мереж. Ми чітко розуміли, що ця війна не закінчиться «за два-три тижні». Саме тому було потрібно напрацьовувати нові алгоритми планування управлінських рішень в роботі місцевого самоврядування, де депутати могли принести користь, приймаючи необхідні програми.

Згадую як у 2020 році команда ВАРТИ йшла на вибори з чітким бажанням зосередитись на вирішенні саме господарських питань, а не займатись політичним протистоянням. І ось нарешті рада саме так і почала працювати. Всі відкинули свої політичні симпатії та приналежності, непорозуміння та міжусобиці, і були одностайними у прийнятті рішень, які принесуть благо місту та наближатимуть країну до перемоги.

З сумом розумію, що каталізатором такої  трансформації стала війна, але щиро вірю, що ми винесемо урок з цих подій та зможемо зберегти нашу консолідованість, а відтак і депутати, і мер, і інші посадовці,  надалі керуватимуться в першу чергу інтересами міста та держави, забувши про усі політичні перипетії та внутрішні корпоративні інтереси.

Ми на правильному шляху, однак, все ще залишаються непорозуміння щодо форми та інструментів досягнення цілей. Сподіваюсь, що 2023 рік стане початком нових підходів, а у своїй роботі, влада та депутатський корпус будуть відповідальними, а не займатимуться популізмом лише заради красивої картинки. Ми повинні розраховувати на власні сили та приймати виважені рішення, спрямовані на розвиток міста та готовність протистояти майбутнім викликам, а не лише боротися з наслідками існуючи проблем, занурюючи місто у борги. Хочу вірити, що виконавчі органи в свою чергу дослухатимуться до ініціатив депутатського корпусу у своїй діяльності, а депутати всіляко допомагатимуть виконавчим органам робити наше місто ще кращим.

Підсумовуючи, скажу, що 2022 рік приніс Україні не тільки біль, страх і страждання, а це рік, який дав усім нам без виключення, ким ми б не були, чим ми б не займались, можливість  відчути себе сильними та зрозуміти, що єдність та взаємодопомога – наша головна та потужна ЗБРОЯ,  яка неодмінно принесе нам омріяну перемогу та якою ніколи не володітимуть орки.

Наталія Шелестак, керівник ГО «Варта-700», голова комісії фінансів та планування бюджету, співзасновниця волонтерського хабу «Центр волонтерства та захисту».

Активні громадські середовища, що комунікували між собою всі вісім років війни, 24 лютого взяли ініціативу на себе і спільними зусиллями створили волонтерський хаб.  Дуже швидко за допомогою тих ресурсів, які ми мали, почали організовувати притулки. І фактично до кінця 24-го числа ми вже мали перший притулок, а 25-го лютого почали заселяти людей. Спочатку це був Київ, потім Харків, південь України.

Так і створився в перший же день наш центр, який ми назвали Центром Волонтерства та Захисту. Ця ініціатива об’єднала багатьох активних людей, бізнесменів. Наш перший склад був створений на базі компанії «Regno», а всі працівники стали волонтерами, також ми писали звернення до донорів, яких знали і не знали.

Десь 25–26 лютого почали системно відправляти вантажі фурами. А уже 28-го отримали перші фури із допомогою ззовні. Були дні, коли ми отримували до 50-ти вантажних автівок! Наше завдання було не тільки їх отримати і пересортувати, а й дуже швидко відправити в пункт призначення. Я була нон-стоп на зв’язку з військово-цивільними адміністраціями і чітко знала про їхні потреби.  

Ми працювали без вихідних. Найголовніше завдання, яке ми перед собою ставили, це - час. Коли тобі передають ліки і ти розумієш, що ці кровоспинні, гормони врятують чиїсь життя, то розумієш, що цей час - найважливіший. 

Наші бізнес-технології ми наклали на волонтерську роботу, тому у нас вийшла така «махіна», яка змогла швидко запрацювати. І за це насправді подяка кожній людині. Це не я така крута, так було побудовано, що від роботи кожної людини залежав весь цей механізм. Насправді Україна вистояла і стоїть далі тільки тому, що ми вміємо так самоорганізуватись і це неоціненно! Хтось варить борщі, хтось плете сітки, хтось перевозить усю допомогу туди, де це необхідно.  

Водночас ще 24 лютого депутати ЛМР проголосували про можливість виконавчому комітету виділяти кошти в сумі до 50 млн грн, але з погодженням комісії фінансів. Натомість чиновники не дотримали слова і взагалі саботували комісію, на власний розсуд скеровували кошти, не звітуючи перед  депутатами. Згодом ми пересвідчилися у неефективності розподілу коштів Львівської міської територіальної громади. Тим більш, ми аргументовано доводили непотрібність чергового кредиту в євро.

Серед позитивного – у Львівському обласному клінічному перинатальному центрі відкрили банк грудного молока. Це наша спільна реалізація мрії, адже під час передвиборчої компанії ПП ВАРТА виступала за це. Ми разом зреалізували її і сподіваюсь, що вона матиме гарний розвиток та поширення. Тепер кожна крапля проходить облік, все потрапляє до дітей, адже ні одна суміш не може зрівнятись з користю грудного молока. У час війни це так трепетно і надихаюче – мати розуміння, точку опори, що наші українські діти матимуть щасливе і здорове майбутнє. Дякую усім за підтримку!

Валерій Веремчук, керівник «Народної Самооборони Львівщини», голова комісії охорони здоров’я.

Цей рік був дуже складний для кожного українця. Сподіваюсь, наступний рік принесе нам перемогу, мир і спокій. Принаймні, ми все зробили можливе для цього.

Ми і наші діти були вимушені жити в умовах повномасштабної війни: з тривогами, ракетами, бомбардуваннями, з смертями нашим друзів-героїв. Але дякуючи нашим захисникам, підтримці всього демократичного світу, ми щодня наближаємо нашу Перемогу.

Коли дізнався про початок війни, не хотілось вірити. Так, нас попереджали американці про ймовірний наступ, інформація ця була публічна, але не хотілось вірити. Все таки мені здавалось, що у ІІІ тисячолітті поняття «дипломатія», «міжнародне стримування»,  мало би працювати.

Попередньо було домовлено з Нацполіцією про патрулювання вулиць в разі потреби, як це було в часи Майдану. Тому вранці 24 лютого активісти «Народної Самооборони» уже патрулювали місто. О 8.00 вже був в поліції, потім поїхав у штаб, далі - спілкування з нашими міжнародним партнерами, а ввечері на кордоні вже була перша фура з гуманітарною допомогою. Оскільки за роки волонтерської роботи напрацьована довіра, контакти, ми швидко налагодили роботу. Тож щодня ми приймали десятки фур з різних країн і переправляли вантажі далі у гарячі точки.

Розподіл біженців, забезпечення військових, робота з міжнародними донорами – в такому колі кілька місяців минули в режимі нон-стоп. Добре, що у нас вже є кістяк команди, який утворився за роки праці. Кожен брав на себе свою ділянку роботи. Я частину часу приділив допомозі медикам, оскільки також є головою комісії охорони здоров’я та соціального захисту ЛМР. Тож ми продовжуємо проводити ремонтні роботи у лікарнях, закуповувати дороговартісне обладнання. Наші друзі із-за кордону сьогодні готові швидше реагувати на  потреби медичної галузі. Відтак ми передали 61 медичне авто, 17 автобусів, закупили понад 100 дронів, 17 тисяч 850 тактичних аптечок та наплічників, медичне обладнання, потужні генератори.

 Цьогоріч міська рада прийняла рішення реформувати наші установи соціального захисту, які би мали збільшити кількість психотерапевтів та інших соцпрацівників, які працюють з людьми, адже через війну кількість потребуючих стало в рази більше. Також працюємо зараз над удосконаленням функціонування Третього ТМО, позаяк воно ще фінансово не самостійне. Завдяки спільній позиції депутатської комісії, лікарі отримали з бюджету кошти на заробітну плату, яку не виплачували через заборгованість. Також цього року вперше запрацювала програма «Здоров’я львів’ян». 25 найкращих сімейних лікарів в межах цієї програми були нагороджені.

Ігор Зінкевич, засновник «Варта1», голова комісії транспорту, зв’язку та міської мобільності.

Початок року був багатообіцяючий. Питання впровадження електронного квитка, який чиновники нам обіцяли на 13 січня, мав бути виконаний План сталої мобільності, обговорювалась можливість запровадження державою Експрес-сіті - наземного метро. Була перспектива отримати чотири електрички, а це ще один альтернативний вид транспорту. Але на жаль, 24 лютого все змінило. Початок повномасштабного вторгнення рф перекреслив плани розвитку українських міст, побудови нових інфраструктурних об’єктів. Вся країна стала на воєнні рейки і почала кувати Перемогу. Кожен на своєму місці.

Перші три місяці війни пройшли у волонтерському штабі на вул. Коперника. Загалом, це був для мене новий волонтерський шлях, дещо інший, ніж раніше. 

Палац Потоцьких, де я працюю, розташований поруч з Палацом мистецтв. Тож ми з директором Палацу мистецтв Юрієм Візняком зустрілись рано-вранці і вирішили, що треба започаткувати в палаці волонтерський центр, де люди зможуть зносити речі для потребуючих. За мною була закріплена безпека людей, які приїздили. Всі ми пам’ятаємо, скільки людей приїжджало з всієї України до Львова. Всі вони потребували допомоги, розселення, харчування, одягу, ліків.

Наше місто стало потужним волонтерським хабом. На вул. Коперника було організовано різні види допомоги: продукти харчування, одяг, медикаменти. Кожна людина намагалась поділитись з іншими всім, чим може. В Палаці мистецтв все сортувалось і лише тоді відправляли далі, або роздавали потребуючим. Для мене це було зовсім інше волонтерство, адже раніше я займався конкретними випадками – амуніція для військових, авто. Ще один складний для мене напрямок – доїзд біженців з міста Львова до кордону. В перші дні це було хаотично, ніхто ж не знав, що таке буде, тому треба було все організовувати, доставити продукти харчування до пунктів пропуску, де стояли люди. Я дуже вдячний всім тим людям, які витрачали свій час, закуповували продукти і везли на своїх авто до біженців.

Група Варта1 у соціальних мережах, як і вісім років тому, працювала цілодобово, там ми могли розмістити актуальну інформацію про ситуацію в країні, потреби військових, ВПО. І якщо потрібно було зібрати кошти, продукти, одяг, ліки, це все робилось дуже швидко. Українці вміють об’єднувати зусилля перед небезпекою. Небайдужість дає дуже великий позитив, всі багато працювали, незважаючи на соціальний статус та посади. Та можливість, яка у мене була, я максимально використовував.

На жаль, у перші місяці не було тісної співпраці між мером та депутатським корпусом. Чиновники не з’являлись на комісіях, та й про діяльність самого міського голови було мало чутно.

Щодо електронного квитка, всі терміни його впровадження прострочені. Чиновники виправдовуються воєнним станом, але він почався 24 лютого, а е-квиток мав бути запроваджений 13 січня. Тому будемо вимагати звіту керівника департаменту мобільності і всіх його підлеглих. Зараз триває судова тяганина між Львівавтодором і компаніями-підрядниками, які вони самі й найняли. Мають проводитись нові тендери, заміни команд. Відтак, у найближчий пів року я не прогнозую запровадження електронного квитка. 

Втім, ми всі живемо мрією про нашу Перемогу, а згодом і трансформацію нашої країни в економічному, фінансовому, культурному планах. Принаймні, українці все зробили для того, щоб це все відбулося.

Неля Васюта, керівниця Центру допомоги сім’ям АТО, заступниця голови комісії освіти та науки ЛМР.

Повномасштабна війна все змінила, змінились наші пріоритети. Втім, було  розуміння, що є досвід, команда, з якими я готова пройти цей шлях, яким би складним він не був. Цього року змінились масштаби, вони були в десятки чи сотні разів більші, велика кількість людей їхало на передову і треба було їм допомогти. Доводилось координувати такі виклики, до яких, напевно, й не була готова, але допоміг досвід з 2014 року, тому взялася до справи.

Цього року багато людей із-за кордону зголошувались допомагати Україні. За ці роки волонтерської роботи, я не раз була свідком, коли стається диво і думки матеріалізуються. Наприклад, нещодавно познайомилась з чоловіком, який при зустрічі ненароком сказав, що має авто і перевозить допомогу з-за кордону. І на наступний день мені телефонують і кажуть, що в Польщі чекає вантаж на Херсон з генераторами і треба його доправити до місця призначення. Я згадую про того пана і він одразу погоджується допомогти. Або буває мені телефонують люди і кажуть, що ви наша остання надія, шукаємо взуття великого розміру, або військовий рюкзак. А мені щойно передали ці речі і я навіть не встигла їх розпакувати. І таких випадків насправді було дуже багато. Буває емоційне виснаження, коли треба зупинитись, відпочити. Але до тебе звертаються знову люди за допомогою і ти розумієш, що це твоя відповідальність, бо вони звернулись саме до тебе і чекають твоєї допомоги. В цьому суть волонтерства - особлива стійкість і людяність.

До 24 лютого я старалась розділяти волонтерство і депутатську діяльність. Зараз я вже ні, розумію, що мій статус депутата і волонтера вже зрівнялись і мають однакову форму відповідальності в собі. Ще з 2014 року в нашому центрі жінки плетуть маскувальні сітки і це триває без перерви. Що три дні вони мені кажуть: «Сітка готова, куди її віддавати?» Це величезна праця, близько 50 квадратних метрів. Ми шукаємо основу, матеріал, а жінки щодня плетуть. Також я координувала роботу з пошиття аптечок для військових. Були підприємці, які зголосились безкоштовно шити аптечки, спочатку нам давали навіть тканину безкоштовно, а ми шукали фурнітуру.

Також у військових частинах була велика потреба у комп’ютерах через збільшення паперової роботи, обліку військового майна, штату і т.д. До мене звернувся керівник повітряних сил, їм потрібні були монітори, щоб відслідковувати радари, для мобільного ППО. Я ще тільки про це подумала, як виникла пропозиція отримати їх в Польщі, 150 комп’ютерів ми роздали по військових частинах всієї України. Ми і надалі надаємо допомогу шпиталям, родинам, людям з інвалідністю.

Оскільки мій чоловік служить у ЗСУ, уже вдруге на війні, це все непросто, частина його обов’язків доводиться виконувати мені. Я часто про це думаю: про місце жінки, яка чекає чоловіка з фронту, її обов’язки, її ношу непросту. Важливо бути в ресурсі, давати віру, надію, любов, не опускати руки, бути підтримкою для чоловіка, його надійним тилом.

Орест Печенко, співзасновник Народної Самооборони Львівщини, секретар комісії підприємництва, інвестицій, цифрової трансформації та спадщини.

Із перших днів ми почали займатись гуманітарною допомогою в межах громадської організації Народна Самооборона Львівщини, яка сфокусована на допомогу військовим і медичним закладам. Також разом з колегами –однодумцями був створена благодійна організація Центр волонтерства та захисту, який сфокусувався на допомозі цивільному населенню, внутрішньо переміщеним особам та тим регіонам, які зазнали агресії рф. Величезні обсяги гуманітарної допомоги були скеровані в східні області України. Крім цього, коли створювались осередки територіальної оборони, ми зрозуміли, що багато людей не мають необхідних знань з військової підготовки. Тому ми зконтактувались з нашими друзями, американськими ветеранами і вже в кінці лютого створили навчальний Центр підготовки добровольців при Народній Самообороні Львівщини.

Добровольці навчались поводитись із зброєю, орієнтуванню на місцевості, роботі у малих підрозділах в умовах міста та лісової місцевості, як проводити розвідувальні, охоронні операції та багато іншого. Загалом вишкіл пройшли близько 700 осіб. Американські інструктори мали ротацію, одні – виїжджали, інші – приїжджали, було створено кілька локацій та баз. Цей вишкіл допомагає цивільній людині у військових умовах бути більш ефективною та зберегти своє життя.

Неймовірно складним в умовах війни є життя підприємців. І ми у комісії підприємництва ініціювали та приймали багато рішень щодо допомоги, підтримки бізнесу, який релокувався зі сходу, а також бізнесу, що працює тут. Відтак ухвалені рішення міської ради щодо пільг для підприємств, пільг зі сплати орендної плати. Нещодавно прийняте рішення про відшкодування вартості генераторів, які люди змушені придбавати через відімкнення електроенергії.

Ми переживаємо зараз переломний момент в історії України, ми є свідками формування української нації, відродження української мови. Дуже б хотілось, щоб ця війна чимшвидше завершилась і ми почали відновлювати країну. Я надіюсь в майбутньому на швидкі євроінтеграційні процеси і вступ України до НАТО. Тільки вступ до Північноатлантичного альянсу дасть нам міцні гарантії безпеки. Українці повинні показати приклад відбудови держави нового рівня, а таке явище, як корупція, має зникнути назавжди.     

Тарас Ворко, волонтер ГО «Вектор допомоги», депутат фракції ВАРТА у ЛМР.

Спочатку було важко усвідомити, що війна перейшла у таку гостру фазу з ракетними атаками по всіх містах України, цивільних об’єктах. Я з моїми друзями займаюсь волонтерством уже давно і ми продовжили виконувати ту роботу, яку робили до війни.

Новим викликом з-поміж інших стала внутрішня міграція українців. У Львові був великий наплив людей, міська влада селила їх де тільки могла. На початках вони не мали що їсти, на чому спати, засобів гігієни. Відтак ми частину нашої роботи скерували на допомогу внутрішньо переміщеним особам. Для цього налагодили роботу з західними партнерами. До нас приїздила гуманітарна допомога з Польщі, Великобританії, Італії, яку ми роздавали потребуючим.

 Цього року нарешті відчинив свої двері молодіжний центр «Pixlab. Простір дизайну та медіа» на вул. Городоцькій, 285. Ремонтні роботи тривали вже майже 5 років, тож було прийняте рішення, незважаючи на події, які відбуваються в нашій державі, провести відкриття молодіжного центру, на який з нетерпінням чекали діти та молодь. Це те, до чого ми йшли довгі п’ять років. Важливо, що на першому поверсі є ютуб-кімната, яка дає можливість молоді розвивати український контент на ютубі.

З об’єктивних причин через брак коштів не було можливості завершити капітальний ремонт дитячого садка на вулиці Виговського. Але, сподіваюсь, що наступного року нам це вдасться зробити. Ще один великий проект – будівництво школи мистецтв на вул. Кричевського. Там уже готова споруда, сподіваюсь, що наступного року, коли ми переможемо, зможемо нарешті продовжити роботу, адже школа мистецтв у Залізничному районі вкрай потрібна.

Тому з вірою у Перемогу України – працюємо далі!