Данілов прокоментував, чи може вплинути на долю війни раптова смерть путіна

З'являється все більше інформаційного шуму щодо стану здоров’я путіна

Фото: AP / Efrem Lukatsky

Секретар РНБО Олексій Данілов у розмові з «НВ» на третьому місяці російсько-української війни говорить про її довгострокові перспективи, не плекає надій на швидку перемогу й пояснює, чи може вплинути на долю війни раптова смерть володимира путіна.

— З’являється все більше інформаційного шуму щодо стану здоров’я путіна. Чи зміниться щось для України, якщо нинішнього президента рф раптово не стане? Чи довга там лава запасних?

— Таких як путін, на превеликий жаль, там до біса. Марно люди вважають, що якщо путін піде, а прийде інший хтось, він не стане новим путіним — там інакшого керівника бути не може. Це було великою помилкою Заходу в 90-ті роки робити ставку на росію, як на країну, яка мала бути демократичною та відповідати за долю пострадянських країн на шляху до демократії. Згадайте, всі представництва спочатку відкривалися в Москві, і всі компанії іноземні спочатку їхали до Москви, бо мріяли там побудувати країну майбутнього. Демократії в нинішній росії бути не може, там може бути тільки путін. На сьогодні ті 130 етносів, які там є, їх неможливо утримувати без диктатури та тоталітарного режиму. Якщо буде демократія, то росія розсиплеться як паперовий будинок. Біда в тому, що наслідки цієї помилки світу ми сьогодні маємо на собі нести, відчути у повній мірі, відповів Данілов.

— З ваших відповідей очевидно, що війна нас чекає довга, а позитивний її сценарій — це розпад росії як авторитарної держави. За таких умов чи ставить Україна питання перед світом — готовий він до розпаду росії та його наслідків?

— Способів крім цього закінчити війну є багато. Знову ж, путін може у будь-який момент забрати свої війська з країни, і тоді ми маємо розглядати питання, хто відповість за смерті наших людей, наших дітей, за великі руйнування. Ось ця безвідповідальність, яку раніше допускав світ, вона дуже болюче била та б'є по нам. От іноді кажуть, що чоловіки не плачуть, я без сорому можу сказати, що я іноді плачу. Були моменти у війні, коли я бував в деяких містах, і це були навіть не Буча, Гостомель та Ірпінь, а інші міста, і, побачивши їх, я, правда, не міг втримати сліз.

— Багато експертів сьогодні говорять про те, що українська та російська армії досягли паритету, й висока ймовірність того, що ця війна стане позиційною війною. Як ви оцінюєте таку версію? Які ризики вона для нас несе?

— Я хочу зауважити, що відношусь до тих людей, які чітко розуміють, що Росія не така слабка, як би нам хотілося. І ті люди, які кажуть, що війна закінчиться в травні, або через тиждень — легковажні.

Це дуже важкий та багатокомпонентний процес, а допомога наших партнерів зброєю є ключовим на сьогодні моментом визначення ситуації. В залежності від того, що і в які терміни буде постачатися, терези будуть хитатися то в один, то в інший бік.

Зараз дійсно досягнуто певного паритету, російській армії дуже складно просуватися далі на нашу територію, але я звертаю увагу: те, що стосується літаків, стратегічної авіації, те, що стосується бомбардування нашої території ракетами, що мають дуже потужні вражаючі здатності, все це продовжує працювати по нам майже кожного дня. Агресор діє вже не тільки авіацією, вони задіяють підводні човни, флот та багато інших військових компонентів.

— З ваших відповідей очевидно, що війна нас чекає довга, а позитивний її сценарій — це розпад Росії як авторитарної держави. За таких умов чи ставить Україна питання перед світом — готовий він до розпаду Росії та його наслідків?

— Способів крім цього закінчити війну є багато. Знову ж, путін може у будь-який момент забрати свої війська з країни, і тоді ми маємо розглядати питання, хто відповість за смерті наших людей, наших дітей, за великі руйнування. Ось ця безвідповідальність, яку раніше допускав світ, вона дуже болюче била та б’є по нам. От іноді кажуть, що чоловіки не плачуть, я без сорому можу сказати, що я іноді плачу. Були моменти у війні, коли я бував в деяких містах, і це були навіть не Буча, Гостомель та Ірпінь, а інші міста, і, побачивши їх, я, правда, не міг втримати сліз.

Читайте також