"Енергетична бідність": неспроможність своєчасно оплачувати комуналку — вирішення проблеми в Україні та ЄС

«Що робити, коли тарифи зашкалюють? Простої відповіді не має ні Україна, ні ЄС. На п’ятому році реформ в енергетиці питання тарифів на газ і тепло стали однією з провідних тем президентської кампанії в Україні. Перевірити »космічні платіжки« захотіли також і депутати, серед яких є кілька кандидатів у президенти», — про це повідомляє видання «ВВС Україна». Водночас експерти почали говорити про «енергетичну бідність» — неспроможність українців своєчасно і у повному обсязі оплачувати за газ, тепло і гарячу воду. Чи можна запобігти цьому без згортання реформ в енергетиці, і, з іншого боку, чи можливі реформи без зубожіння частини населення? Замкнуте коло Як виглядає, події розгортаються у замкненому колі: для запровадження прозорих, ринкових умов у постачанні газу, тепла і світла населенню потрібне підвищення цін до ринкового рівня. Адже роками тарифи були нижчими для кінцевого споживача, проте дотувалися на десятки мільярдів із державного бюджету. Уряд каже, що захистить найвразливіших, — тих, хто не може заплатити за житло за новими тарифами. Але таких, за даними міністра соціальної політики Андрія Реви, вже близько 4 млн родин. Витрати на урядові субсидії так само зростають і вимірюються десятками мільярдів гривень. Минулого року вони склали 71 млрд грн, а цього року у бюджеті на субсидії виділено 55 млн грн. Зростає також і кількість тих, хто намагається зекономити на опаленні або ж не сплачує рахунки. За словами віце-прем’єра Геннадія Зубка, у 2017 році рівень розрахунків за комунальні послуги складав 93 %. У 2018 році він знизився до 90 %. Як мерзнуть у Європі та в Україні Експерти вважають, що простого виходу з цього замкненого кола немає, і наводять приклад набагато заможнішої за Україну Європи. Копирайт изображения: "UNIAN" За даними профспілок, близько 57 млн європейців не можуть достатньо обігріти житло взимку, близько 52 млн — затримують платежі за житло. За оцінками дослідників, середній рівень «енергетичної бідності», загалом у країнах ЄС, становить близько 50 млн людей, — це близько 10 % всього населення Євросоюзу. До «енергетично бідних» там відносять не лише тих, хто не може достатньо зігріти домівку під час зимових холодів, але й достатньо охолодити житло у спеку, постійно мати доступ до гарячої води та прання. Крім того, враховують і можливості доступу до «чистих» джерел енергії і «сучасної» системи постачання електроенергії. За даними Європейської федерації профспілок держслужбовців, нині 57 млн європейців не можуть достатньо обігріти житло взимку, 104 млн — не можуть створити комфортну температуру в житлі влітку, 52 млн затримують оплату комунальних платежів. Найбільш енергетично бідними є Болгарія, Угорщина, Латвія, Португалія і Греція. При цьому, залежно від країни «вразливими» чи «енергетично бідними» у ЄС вважають тих, чиї платіжки за житло забирають понад 10 % доходів. Копирайт изображения: "UNIAN" В Україні субсидії на оплату комунальних послуг отримують близько 4 мільйонів родин. В Україні законодавчого визначення «енергетичної бідності» немає, і лише у нових законах, що регулюють надання комунальних послуг, ринки газу й електроенергії, згадується про «вразливі» верстви населення. Проте при наданні субсидій відправною точкою розрахунків є витрати на комунальні послуги у понад 15 % від доходів родини. За такою умовою, на початок 2019 року право на субсидію отримали близько 65 % домогосподарств. Ще одним показником можуть бути дані Державної служби статистики. Згідно з ними, у 2013 році 11 % українських родин визнавали актуальною для себе проблему забезпечення теплом взимку. Останнє дослідження, проведене у 2017 році, показало, що кількість таких родин зросла до 29 %. Про що сперечаються в ЄС: конкуренція проти регулювання Експерти називають три головні чинники, що впливають на кількість «енергетично бідних» громадян. Це — ціни на енергоресурси, рівень доходів та рівень енергоефективності країни. Як каже Рута Балтаузе із Європейської комісії, європейські дискусії на тему енергетичної бідності розпочалися ще десять років тому, коли ЄС почало впроваджувати нове енергетичне законодавство. За цей час відчутних результатів вдалося досягти у тому, щоб споживачі могли впливати на систему постачання, зокрема, і через демонополізацію ринку. «Без реформ отримати більш відповідальних і прозорих постачальників послуг неможливо. Саме тому (Україні) важливо продовжувати реформи», — каже представниця ЄС. Копирайт изображения: "AFP" Масові протести «жовтих жилетів» у Франції почалися із незгоди з підняттям акцизів на пальне. Водночас, як твердить Гійом Дуріво із Європейської федерації профспілок держслужбовців, реформування європейського енергетичного ринку також показало, що ринкові методи, зокрема і підвищення конкуренції в галузі, спрацьовують не завжди. «Базовий підхід Єврокомісії під час реформ ґрунтувався на ринкових відповідях на виклики. Вони казали: хочете зменшити енергетичну бідність, треба збільшити конкуренцію, і дозволити споживачам обирати між постачальниками послуг найкращого. Проте це не спрацювало», — каже представник європейських профспілок. «Після 20 років дебатів на європейському рівні, на жаль, ціни на енергетичні послуги зросли для споживачів, і зросли суттєво. І поступово з’являється думка: якщо ви хочете, щоб базові послуги бути доступні всім, ви повинні регулювати ціни у періоди, коли вони надто зростають». Копирайт изображения: "GETTY IMAGES" У Болгарії, яку називають енергетично найбіднішою країною у ЄС, протести проти підвищення комунальних тарифів відбулися у 2017. Нещодавно про замороження цін на газ та електроенергію до 2022 року заявив уряд Румунії, а нижня палата польського парламенту також ухвалила рішення про замороження тарифів на електроенергію на рівні 2018 року. Що робити Україні: конкуренція, облік, монетизація Водночас, як вважає Денис Назаренко із аналітичного центру «Dixi Group», багаторічний досвід державного регулювання цін в Україні свідчить про його шкідливість. «Вся новітня історія України показує, що державне регулювання цін — це єдиний найбільший фактор радикально поганого стану і всієї системи комунальних послуг, і розрахунків у ній, і загального добробуту людей, — вважає експерт. — Навіть перші кроки від державного регулювання до ринкових механізмів вже показують свою ефективність. Ми бачимо скорочення споживання, зацікавленість людей у підвищенні енергоефективності, енергозбереженні». «Людство за всю історію не вигадало кращого способу знизити ціни, крім як підвищити конкуренцію», — вважає експерт «Dixi Group». Копирайт изображения: "UNIAN" Правильний облік комунальних послуг і більша енергофефктивність могли дати більше результатів, ніж субсидії — вважають експерти. Якщо обирати із трійки факторів, що визначають енергетичну бідність — ціни на енергоносії, доходи населення, ефективні витрати, то, як каже Денис Назаренко, саме сфера енергоефективності могла б дати найбільший ефект в українських реформах: «Це є сталим вирішенням, спрямованим на довгострокову перспективу. Це не просто дати людям гроші, аби сплатити рахунки, а допомогти їм скорочувати і раціоналізувати споживання, що приведе до зменшення енергетичної бідності у перспективі». Із цим погоджується і Олександр Шубін із Федерації профспілок України. Він нагадує, що рівень споживання природного газу в Україні подекуди вдвічі більший, ніж у ЄС, споживання теплової енергії — на 60 % вище, ніж у середньому у ЄС. "Це — наслідок втрат у мережах і відсутності обліку, застарілості житлового фонду, — каже представник профспілок, і наголошує: при цьому на пряму підтримку субсидіантів уряд витрачає близько 70 мільярдів гривень, а на заходи енергоефективності, які дозволили б у наступні роки витрачати менше, — 1,6 млрд грн. При цьому, Олександр Шубін заперечує, що профспілки виступають за зниження цін на газ, — вони підтримують відповідність зростання тарифів зростанню доходів. А також, каже представник профспілок, виступають за більш ефективні витрати державних коштів. Копирайт изображения: "UNIAN" Постачальники газу мали встановити лічильники споживачам вже давно — ці витрати були закладені у тариф. Проте досі 3,5 млн споживачів їх не мають. «3,5 мільйона споживачів природного газу у багатоквартирних будинках не забезпечені засобами обліку. Відповідно до закону, це — обов’язок постачальника послуг. І вони його не забезпечують, тому що певною мірою їм вигідно, що цей ресурс не обліковується. Адже якщо буде облік, одразу складніше списувати втрати», — пояснює ланцюжок проблем Олександр Шубін. На його думку, перш, ніж говорити про те, що населення сплачує за те, що воно споживає, потрібно говорити про 100 % забезпечення засобами обліку і газу, і теплової енергії. Представник профспілок також каже, що уряд, наприклад, міг би подумати про відшкодування вартості лічильників тим споживачам, які, не чекаючи на безкоштовні від компаній-постачальників, встановили їх самі. Ще одним кроком до покращення ситуації може стати реальна монетизація субсидій, що почне діяти з 1 березня, вважає Тетяна Бойко, координатор житлово-комунальних та енергетичних програм Громадянської мережі ОПОРА: «У нас проблема в тому, що отримувачі субсидій споживають удвічі більше — бо для них немає стимулу палити менше. Споживача це (виплата субсидії живими грошима) спонукатиме змінювати поведінку. Ключове — що залишок, те, що він зекономив, буде залишатися у нього. І людина буде думати про енергоефективні заходи, щоб максимально зменшити споживання і платити ще менше». «Зброя масового ураження» Копирайт изображения: "UNIAN" Низькі тарифи на газ є однаковими і для бідних, і для багатих, але за нього все одно хтось дорого платить. У будь-якому разі, навіть недосконалі і дорогі для держави субсидії — кращі ніж однаково низькі ціни «для усіх», як це було раніше, твердить Олексій Хабатюк, заступник директора департаменту енергоефективності «Нафтогазу». «Низькі ціни можуть здаватися механізмом захисту, але це, як зброя масового ураження: вона буде »захищати« однаково і того, хто має низькі доходи, і того, хто живе у великому будинку і має високі доходи», — каже представник «Нафтогазу». Олексій Хобатюк також наголошує, що дешевий ресурс лише приховує «енергетичну бідність». «Реальна вартість ресурсів нікуди не зникає, і за них все одно хтось заплатить. Заплатять люди, просто з іншої кишені».