Реформа в українській медицині хвилює не лише медиків, а й кожного з нас, адже здоров’я — найбільша наша цінність.

Що відбувається в українській медицині? Як реформують галузь? Як змінюється українська медицина загалом, в інтерв’ю «Високому замку» розповіла керівник медичної галузі Львівщини, начальник Департаменту охорони здоров’я ЛОДА Ірина Микичак.

— Ірино Володимирівно, паніка стосовно реформи у медицині базується на чутках: лікарів, мовляв, поскорочують, за все треба буде платити… Розкажіть, що насправді відбувається?

— Отримали у спадок від СРСР систему медицини. Ніби все було безкоштовно, але дієві ліки завжди були у дефіциті, і їх треба було діставати з-під прилавка. Прогресивні медичні технології були недоступні. Успадкували з тих часів старі будівлі лікарень, розраховані на 52 мільйони населення українців, з персоналом, який не навчений і не вмотивований доброзичливо спілкуватися з пацієнтами, із застарілим діагностичним обладнанням. Зараз бюджет не в змозі покрити фінансування усієї громіздкої мережі…

А поруч, у Європі, медицина прогресує — з’являються нові технології, ліки, винаходи. Чим важча патологія, чим сучасніша технологія, тим більші видатки. У світі давно знайшли механізми, як покрити видатки населення на медицину.

У нашій країні Конституцією задекларовано, що медицина безкоштовна, але насправді кожен українець витрачає величезні гроші на лікування. Поза тим, середня зарплата медпрацівника, включно з усіма доплатами і надбавками, — сім тисяч гривень. Це — найнижча заробітна плата медика серед країн Європи. Молоді лікарі, інтерни взагалі отримують «мінімалку».

— Кажуть, добрий лікар сам на себе заробить…

— Один з «діячів» минулих часів започаткував таку філософію, що, мовляв, «народ лікарів прогодує». З такими підходами не зможемо мати чисті і прозорі стосунки між лікарем і пацієнтом, не поборемо хабарів… Наші лікарі теж хочуть і мають право на достойну зарплату. Адже вони також мають відпочивати, їздити вчитися, почуватися нарівні у професійній зарубіжній спільноті.

У наших лікарнях не створені безпечні умови для пацієнта та медпрацівника, немає страхування на лікарську помилку. Страховка на ризики для медиків не покриває всю галузь охорони здоров’я, а тільки певні категорії… У нас немає належного режиму дезінфекції, такого, як в європейських країнах. Можемо визнати, що у нас пародія на дезінфекцію.

Якщо вести мову про інфраструктуру, то більшість наших лікарень працюють у пристосованих приміщеннях. У цивілізованих країнах лікарні «зношуються» за 25–30 років. Коли реформували туберкульозні медичні заклади, бо змінили протоколи, адже впроваджуємо інтенсивні і ефективні методики лікування таких хворих, за три роки закрили близько 900 ліжок туберкульозної мережі. Це дало позитивний результат, тому що зменшується кількість стійких форм туберкульозу і знижується рівень смертності. Водночас, вивільняються приміщення. Але треба сказати, що приміщення з цих диспансерів були настільки «вбиті» і знищені, що за великі гроші їх продати неможливо, вони нікому не потрібні. Охочих нема, бо будинки старі, потребують серйозних капіталовкладень. Для того, аби у медицині нарешті щось відбувалося, треба робити радикальні кроки. Так, вони часом будуть непопулярні. Але це на теперішній погляд. За кілька років отримаємо відчутний результат. Таким шляхом йшла більшість європейських країн.

— Реформа у медицині вже розпочалася?

— Так, з первинної ланки. В Україні, за визначенням, є первинна, вторинна і третинна медицина. Первинна ланка — це амбулаторії сільські лікарські, поліклініки у містах, сімейні лікарі, терапевти, педіатри. Первинна ланка — це ті медики, до яких пацієнт звертається насамперед, тобто лікарі «першого контакту».

Вторинна допомога — стаціонари у районних центрах або у містах обласного значення. Третинна ланка — обласні лікарні, спеціалізовані клініки і центри, де надають допомогу найвищого рівня, найбільш дорогу. Згідно з чинним законодавством, реформа у медицині розпочалася з первинної ланки. Зміна насамперед полягає у реформі стосунків між лікарем та пацієнтом, з одного боку, з іншого — принципова зміна фінансування. Дотепер терапевт сидів на прийомі і йому було непринципово, чи у нього буде двадцять пацієнтів на обліку і на прийомі, чи сто. У нього був норматив — 15 хвилин на прийом, відповідно, упродовж години мав прийняти до чотирьох пацієнтів. Крім того, вів диспансерний нагляд, який теж входить в обов’язки дільничного терапевта.

Сімейний лікар має знати всю родину. Це — головний консультант пацієнта з проблем, які виникають у нього і пов’язані зі здоров’ям. Тобто на рівні сімейного лікаря мало би починатися і завершуватися лікування значної частини неускладненого перебігу хвороб.

Маємо на першому етапі сформувати реєстр пацієнтів. Люди повинні обрати собі сімейного лікаря і підписати формальну угоду — декларацію, яка фіксує юридичні моменти. З 1 квітня розпочнеться приписна кампанія. Наразі, триває підготовка до нововведення. Кожен має право обрати собі сімейного лікаря зі Львова чи з Києва, вибір абсолютно вільний, не за пропискою. У цьому й полягає принцип «гроші ходять за пацієнтом». За кожним пацієнтом держава визначила 362 гривні — фінансовий ресурс, який має йому забезпечити упродовж року медичну допомогу. З цієї суми оплачуватиметься зарплата сімейного лікаря і певний обсяг обстежень, які потрібні пацієнту.

Є ще багато роботи у навчанні сімейних лікарів і розподілі обов’язків. Реформа у медицині відкриє ці проблеми, і вони одна за одною будуть змушені вирішуватися, щоб був порядок. Має бути правильна організація. Перша річ, яку треба кардинально змінювати при реформуванні, — навчання сімейних лікарів.

— Тобто реформування виявляє прогалини, які треба «підтягувати» до належного рівня?

— Навіть той лікар, який працює після інституту два-три роки, вже розуміє, скільки існує проблем і викликів, не залежних від медичних закладів, керівництва та й загалом від усього суспільства. Наприклад, прийшов випускник медуніверситету працювати у сільську амбулаторію одного з районів Львівської області: «вбитий» будинок, тече дах, поламана брама, «півсанітарки», одна медсестра, жодного транспорту… Хлопець почав рухатися і працювати. Привів голову сільради, написав про проблеми в амбулаторії в соціальних мережах, підтримали його в обласному департаменті, запросили на навчання, порадили взяти участь в обласному конкурсі мікропроектів. Лікар об’єднав громаду села, яка зрозуміла, що у них з’явився активний доктор, який вміє і хоче працювати, — отож його треба підтримати.

Зараз ситуація кардинально змінюється. Створюються ОТГ (об’єднані територіальні громади), які у більшості налаштовані на активну роботу у розвитку громади, зокрема сільської медицини. А коли піде фінансовий ресурс за кожним пацієнтом, зміни пришвидшаться.

— Сімейний лікар — це реформований продукт з терапевтів і педіатрів. Тобто реформа у медицині почалася вже давно.

— Якщо повсюдно в Україні сімейну медицину почали впроваджувати не так давно, то у нас на Львівщині перший сімейний лікар був вже років з тридцять. Доктор Леся Судова з другої поліклініки на вул. Симоненка — одна із перших сімейних лікарів в Україні. У Дрогобичі і Сколівському районі були наші перші сімейні лікарі. Мали дуже серйозні програми партнерства зі США у 2000 році, зокрема 5-та Львівська поліклініка і Жовківський район зробили багато для розвитку сімейної медицини. …Коли працювала у селі, то у тих семи селах, які курувала як лікар, пацієнтів знала. Досі зустрічаю колишніх пацієнтів, які мене впізнають, бо колись до них приходила. Тепер вже 20 років живу у центрі Львова, і жодного разу не прийшов до нашої квартири доктор і не поцікавився, чи потребуємо опіки сімейного лікаря?

Частина медиків, може, відсіється, бо вони не матимуть тієї кількості пацієнтів, як би мало бути. Пацієнт своїми ногами і гаманцем, який йде за ним, фактично зробить оцей відсів лікарів. І попри те, що не всім лікарям це подобається, — такий підхід є добрим, бо з’являється здорова конкуренція. Угоди між лікарями та медичними закладами укладатимуться через національну службу охорони здоров’я у Києві. Це теж нововведення. Створюється нова служба у галузі. Цей весь процес — на роки.

Люди виберуть лікаря, за лікарем підуть гроші. З національною службою охорони здоров’я угоду підписувати має право не тільки міська лікарня, амбулаторія чи ФАП, а й лікарі, фізичні особи-підприємці, тобто лікарі, які мають ліцензію на приватну медичну практику. Таким чином стимулюється розвиток приватної медичної практики. Буде конкуренція і зростання якості.

— Тобто сімейний лікар може стати підприємцем і заробляти сам на себе? Це ж бізнес.

— Так, дуже було би добре, якби їх ставало все більше. Так, це бізнес, і це виведення з тіні всієї нашої платної медичної підпільної допомоги. Приватний лікар має заплатити податок, який не є великим. Лікар підписує угоду з пацієнтом, відповідає за усі свої дії.

- Кажуть, українські лікарі не хочуть реформ у медицині, бо, мовляв, хай приходить побільше пацієнтів і дадуть їм приміщення, де вони би заробляли гроші. Жодні реформи лікарям не подобаються, бо їм і так непогано живеться…

- Ну, по-перше, заробляють не усі. Почнемо з того. Не можна порівнювати лікаря дільничного з акушером-гінекологом обласної лікарні чи хірургом, який має ім’я й авторитет. Без образ. Це так, бо так є.

Лікарі насторожені, бо не знають, що з ними має відбуватися і яких змін очікувати. Навіть Департамент охорони здоров’я ще не знає всього, що має відбуватися у медицині, бо значної частини нормативних документів, наказів МОЗ до сьогодні ще немає.

Пацієнту без різниці, яким буде статус тієї чи іншої лікарні, але для того, аби все запрацювало, необхідно зробити багато важливого. НСЗУ (Національна служба здоров’я України) — новостворена служба у Києві — підписуватиме угоди лише з некомерційними комунальними підприємствами. Тобто якщо є Бродівська центральна районна лікарня, у складі якої працюють сімейні лікарі, то щоб вони отримали фінансування, вона має бути перетворена у некомерційне комунальне підприємство. Змінюється не просто назва, а засади фінансування. Ця установа буде автономізована, головний лікар у межах бюджету отримає можливість ним розпоряджатися без якихось зовнішніх впливів і, що основне, зможе легально надавати платні послуги.

Ірина Кушинська, «Високий замок»