Під час війни багато чоловіків з Львівщини добровільно стали на захист своєї країни. Історії десантників, які захищають від російських окупантів з перших вуст розповідають у прес-службі 80-ї окремої десантно-штурмова бригада ДШВ ЗСУ.

Воїни розповіли про свої найважчі бої, про те, хто такий «поводир» та як загалом ситуація на фронті.

Львівський десантник на псевдо “Бучер” заводить на позиції на передньому краї військовослужбовців на штурм та оборону. Він - поводир.

Добре знає дороги, бо з тих, хто перший заходив на звільнені вулиці.

“Бучер” веде бійців подеколи 7 кілометрів під обстрілами в район Кліщіївки. Від сміливості, навченості та уважності десантника залежить життя людей. Усе просто: саме він - відповідальний за те, аби всі дійшли.

Поводирі штурмовиків та оборонців: чому дійти на позицію - часто буває складніше, ніж штурмувати.

“Також моє завдання - завести людей, які перший раз ідуть та не знають, де знаходиться позиція, і вивести старі групи. Йти треба безпечним маршрутом, де є якісь підвали та схованки, щоб перечекати артобстріли. Я стежу за тим, щоб в купу не збивалися та ніхто ніде не загубився. Доки хлопці йдуть, то паніку вони не ловлять.

Буває, панікують, коли “шкіряться” в підвалі. Інколи за 10-15 хвилин тиші треба швидко перебігти до іншого укриття.

Бувало, обстріл триває стільки, за скільки викурюєш цигарку, а траплялося, що хлопці на всю ніч застрягали в підвалі та не могли вийти”, - розповідає військовослужбовець.

Він твердо зізнається: будь-який вихід - вже успішний, коли ти повертаєшся живим. “Бучер” - універсальний боєць в підрозділі, бо він вміє приручати страх і успішно виконувати різні бойові завдання. Перший його бойовий вихід - ліс перед Кліщіївкою.

“Завдання було - закріпитись після штурмових дій. Ми вдало окопались під важкими обстрілами. Але на жаль, не обійшлося без втрат. Був і загиблий і поранений… Хлопці з дружніх сил впали в паніку, ми винесли пораненого. Пам’ятаю, несли по полю. Болото було таке, як зараз…” - згадує десантник.

Бої за Кліщіївку - перший бойовий досвід “Бучера”. Тепер він сам вчить новоприбулих десантників, а невдовзі буде їх заводити на позиції на передній край оборони. Після звільнення Кліщіївки заїжджати в населений пункт дуже важко.

Водій Bushmaster з позивним “Арес” розповідає, що навіть півхвилини зупинки призводить до знищення військової техніки.

“Раніше я заїжджав у Кліщіївку та міг побути в ній 5 хвилин, а зараз 30 секунд зупинки - машина - мінус. Хлопці вискакують на ходу. Одного разу ми вигружали БК, прилетів російський снаряд та посік 2 колеса. Усі дороги пристріляні. Нові дороги - хіба через Бахмут. Але ще рано через нього їздити”, - іронізує десантник.

Водій “Арес” ще жодного разу не відмовлявся їхати в Кліщіївку. Одної ночі він 12 разів завозив військових на позиції. Заїжджає постійно під обстрілами. Він говорить швидко та емоційно:

“Там всі будинки рознесені, посадки знищені, пеньки дерев нижчі за наш “Bushmaster”

Завозиш свої групи, а на зворотній дорозі - вже не питаєш, чи своя бригада, чи дружні підрозділи. Там всі свої… У перші дні ми заїжджали незвіданими стежками. Тоді я вивіз 13 поранених. Вони в мене по всьому броньовику літали: “крили” нас гарно, тому ми їхали швидко. Але нічого - вивіз... Місцевість у Кліщіївці вся замінована. У перші дні діяли експериментально - або зірвався, або ні. Зараз краще орієнтуємося, де міни. Але це постійний ризик…” Десантники згадують бойові виходи на нуль правдиво та нервово, курячи цигарку за цигаркою. Між тим, інколи посміхаються. Кажуть: на війні бувають і кумедні моменти. Щоправда, такими вони здаються на відтяжці - в районі зосередження.

“Буває різне. Пам’ятаю, над нами дрон висів, тільки висунув голову - Бах! Бах! Бах! Сховав! “Малий” каже: “У мене кіно збережене. Сидимо, як 4 придурки в підвалі та дивимося фільм жахів. Боєць згодом заснути не міг. “А “Хіміка” на нуль не можна брати, бо ворог подумає, що там якийсь ведмідь дає хропака, і по звуку буде наводитися”, - жартує “Бучер”.

Після посмішок - українські воїни докурюють міцні цигарки та готуються до наступних бойових виходів.