У суботу, 17 лютого, Львів попрощався з п’ятьма військовослужбовцями.

Чин похорону захисників Андрія Наводила, Остапа Іськіва та Юрія Михайлова відбувся об 11 годині у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павл.

Остапа Іськіва та Юрія Михайлова поховали на Личаківському кладовищі у Львові, а Андрія Наводила – у селі Дмитре Львівської області.  

Фото: Варта-1

Біографічні довідки захисників

 Андрій Наводило (08.12.1992-03.02.2024) Львів’янин. 

У 2007 році закінчив Дмитрівську загальноосвітню школу I-II ступенів. Згодом навчався у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут».

Закінчив Львівський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «Право». Заочно здобув ступінь магістра у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Кадровий військовий. Протягом 2012-2017 років проходив службу за контрактом у складі роти снайперів 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, із 2014 року виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції. Андрій Наводило захоплювався військовою справою і постійно удосконалював свої особисті навички.

Захоплювався спортом, активно вивчав іноземні мови, проходив ІТ-курси та читав велику кількість літератури – на завдання завжди брав із собою книжки. У 2021 році вступив до Державної прикордонної служби України.

Із початком повномасштабного вторгнення рф боронив державу спершу у лавах 7-го прикордонного Карпатського загону, а протягом останнього періоду – Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгена Пікуса ДПСУ.

 За сумлінне виконання службових обов’язків був нагороджений нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону» та нагрудним знаком «Відмінний прикордонник».

У Андрія Наводила залишилися батьки, дружина, 6-місячна донька та двоє сестер. 

Юрій Михайлов (07.12.1996-14.02.2024) Львів’янин. 

Навчався у Середній загальноосвітній школі №64 міста Львова (сьогодні – Ліцей «Гроно» Львівської міської ради). Здобув освіту у Відокремленому структурному підрозділі «Львівський поліграфічний фаховий коледж Української академії друкарства».

 Після завершення навчання працював у сфері торгівлі. Був активним учасником руху УНА-УНСО, займався військово-патріотичною діяльністю. У вільний час захоплювався туризмом, скелелазінням. За словами близьких, був «винятково доброю, веселою та кмітливою людиною».

У перший день повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно став на захист Батьківщини від окупантів. Боронив територіальну цілісність та суверенітет держави спершу у складі 112-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а згодом – військової частини А4714. Виконував бойові завдання на Київщині, Харківщині, Донеччині та на Запорізькому напрямку.

За особисту мужність був нагороджений нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Золотий хрест».

У Юрія Михайлова залишилися бабуся, батьки та дружина.  

Остап Іськів (15.07.1979–07.02.2024) Народився у Львові у знаній інтелігентській родині.  

Протягом 1986-1996 років навчався у школах №76 та №34 імені Маркіяна Шашкевича. Під час навчання вступив до 41-го куреня Тараса Бульби львівського «Пласту».

Впродовж 1997-2002 років навчався на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

Остап Іськів займався приватним підприємництвом у будівельній сфері: організував свою ремонтно-будівельну бригаду, забезпечував дизайн та облаштування квартир «під ключ». Завдяки своїй умілій, сумлінній праці здобув добрий професійний авторитет. Був завзятим працелюбом. Дуже шанував свою сім’ю і всю родину, його особливою гордістю і потіхою була донька. Відпочивав тільки у рідних Карпатах, які його причарували ще з дитячих літ.

Був дійовим учасником громадсько-політичного життя: входив до виборчої команди кандидата у Президенти України Віктора Ющенка на Львівщині, брав участь у подіях під час Помаранчевої революції, здійснював координацію львівських добровольчих загонів «Народної гвардії», також був у середовищі козацьких формувань.

Учасник Революції Гідності, входив до складу 4-ї козацької сотні Майдану та отримав поранення у сутичках у Маріїнському парку.

 Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист Батьківщини від окупантів до лав 33-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. За особисту мужність і зразкову службу був нагороджений численними відзнаками, зокрема, пам’ятним нагрудним знаком «Захисник України», медаллю «За незламність» та ін.

У Остапа Іськіва залишилися батьки, сестра та донька. 

Чин похорону захисників Богдана Іжика та Олександра Мартича відбувся о 15 годині у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла.

Фото: Варта-1

Богдан Іжик (25.01.1970-10.02.2024) Уродженець села Нижнє Висоцьке.

Навчався у Нижньовисоцькій гімназії, згодом вступив до Дрогобицького фахового коледжу нафти і газу. Після завершення навчання проходив строкову військову службу.

У мирний час працював у нафтогазовій промисловості в Україні та за кордоном, а протягом останнього періоду – на хлібопекарні у місті Львові. Обожнював відпочинок на природі та походи в ліс.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини від загарбників. Боронив територіальну цілісність та незалежність держави у складі військової частини А7081. Виконував бойові завдання на Сумщині та на території Запорізької області.

У Богдана Іжика залишилися син, донька та онуки. 

Олександр Мартич (25.03.1973-12.02.2024) Уродженець села Лопушанка-Хомина Львівської області. 

Навчався у Загальноосвітній середній школі І-ІІ ступенів села Лопушанка-Хомина. Здобував освіту у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Самбірський фаховий коледж культури і мистецтв». Змалку мріяв стати військовим.

Із 1992 року проходив військову службу у лавах прикордонників: 7-го прикордонного Карпатського загону, а з 2016 року – 23-го загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України. У вільний час захоплювався музикою та футболом.

24 лютого 2022 року Олександр Мартич перебував на службі у Маріуполі. До останнього брав участь у обороні міста від окупантів, перебував на заводі «Азовсталь» та здався у полон тільки після безпосереднього наказу командування. Додому Олександр Мартич повернувся тільки 7 червня 2023 року.

У Олександра Мартича залишились дружина, син, донька, брат та сестра.