Мирослав Маринович: Про ту, що проникла «у темряви тайну»
8 червня ц. р. виповнюється 100 років із дня народження Ірини Сеник – української поетеси, політбранки, Героїні світу
Український громадський діяч, член-засновник Української Гельсінської групи, дисидент і політв'язень часів СРСР, засновник та голова амністійного руху в Україні, філософ, релігієзнавець, публіцист, радник ректора Українського католицького університету Мирослав Маринович опублікував колонку до 100-річчя від дня народження Ірини Сеник на порталі Збруч.
8 червня ц. р. виповнюється 100 років із дня народження Ірини Сеник – української поетеси, політбранки, Героїні світу. Жінки-борчині, яка, здавалося б, зачепила своєю душею всі нервові закінчення свого століття: героїку боротьби за визволення, рани Другої світової, терор комуністичного режиму – і його падіння. І яка справді прожила героїчне життя: зі своїх 82 років життя 34 провела в неволі. Про таких людей закономірно кажуть Тарасовими словами: «Каралась, мучилась, але не каялась»…
З долі Ірини Сеник я виберу лише кілька моментів, які особливо важливі в час нинішнього опору українців рашистській навалі. А серед них першою згадаю її готовність до самопожертви задля свого народу. Її вирізьбили два духовні «різці». Передусім це потужний ідеологічний вишкіл Організації українських націоналістів, який орієнтував молодь не на життєвий комфорт, а на героїку жертовного чину. І готовність до нього була головною ознакою того покоління галичан. Тому Ірина Сеник мала моральне право і духовну розкіш сказати: «Свою долю вибрала сама», – і ця доля ще 1945 року привела її в тюрму на Лонцького, до її першого арешту.
Проте не менш важливим був і духовний вишкіл Греко-Католицької Церкви, зокрема Митрополита Андрея Шептицького, завдяки якому фундаментом для ідеологічної конструкції були християнські цінності. Саме тому борцівська формула «Україна понад усе» зрівноважувалася світоглядною формулою «Бог і Україна». В одному зі своїх інтерв’ю Ірина Сеник згадувала про те, яке сильне враження справив на неї Митрополит Андрей: «Я працювала в митрополичій консисторії і бачила його практично щодня. Такої доброї, справді милосердної людини я, напевно, ніколи більше не зустріну в житті». І його постать була для неї важливим моральним орієнтиром.
Отож саме духовний вишкіл вплинув на те, що пані Ірина не замикалась у якісь вузькопартійності, а була вільною у реагуванні на виклики часу. Ось чому її діяльність у крайовому відділі пропаганди ОУН і у зв’язках з УПА природно перейшла в культурологічну діяльність серед шістдесятників, а тоді й у правозахисну діяльність. Спершу Ірина Сеник підписала лист колишніх політв’язнів під назвою «Знову камерні справи?» з протестом проти нових арештів, а потім – завершивши нове ув’язнення і відбуваючи термін заслання – заявила про своє входження до правозахисної Української Гельсінської групи, хоч за це могла отримати нове покарання. Для нас, тоді вже заарештованих членів УГГ, така готовність підтримати Групу мала неоціненне значення.
А зі здобуттям Україною незалежності активність Ірини Сеник просто вражає – і це попри те, що після її звільнення 1983 року комуністичний режим дозволив їй поселитися лише на 101-му кілометрі від Львова, у Бориславі. Проте віддаль не перешкодила їй взяти участь у створенні націоналістичної партії «Державна самостійність України», стати засновницею Товариства української мови та Української Гельсінської спілки в Бориславі, головою місцевого відділення Союзу українок, членкинею Ліги українських жінок. Тому кожен, хто осягне своїм внутрішнім зором всю дивовижну палітру громадянської і громадської діяльності Ірини Сеник, визнає всю справедливість рішення Світової федерації українських жіночих організацій визнати її однією зі 100 Героїнь світу.
Проте увесь цей перелік (далеко не повний!) її діяльності став би сухою документалістикою, якби за ним ми не побачили живої душі пані Ірини. В ній незламна твердість і готовність перенести якнайдикіші тортури енкаведистів дивовижно переплелася з ніжністю і любов’ю. Вона сама була щирою і відвертою, а тому не сприймала чийогось лукавства. У моєму житті мені пощастило зустріти двох таких націоналістів – Ірину Сеник і Зеновія Красівського, – які вміли відчути в людях справжню любов до України, не приглядаючись особливо до їхніх незначних ідеологічних розбіжностей. Тому для мене це люди найвищої духовної проби.
Оті згадані мною ніжність і любов прекрасно відчув в Ірині Сеник В'ячеслав Чорновіл, який так і сказав про неї у своїй передмові до одного видання її творів: «Жінка, створена, щоб кохати». Вона любила – Бога й Україну, свою маму і сестру Леоніду, усіх гнаних і скривджених. Її любов виливалася у віршах поетичними метафорами, а на вишивках – незрівнянними візерунками. Ще одна незабутня політбранка – Надія Світлична – згадувала, як у перший день свого перебування в жіночому політичному таборі Барашево в Мордовії її вразили «вишивки скрізь: на вікнах і над грубкою в бараці... Хтось скаже: а навіщо золотити клітку? Певна річ, неволя в будь-якій клітці лишається неволею. І все ж сіра одноманітність тягучої неволі трохи відступала перед працьовитими руками Дарки [Гусяк], що викохувала квіти, й Орисі (домашнє ім’я Ірини Сеник), що прикрасила барак вишивками на мішковині, яку давали для миття підлоги».
А ми, у чоловічих політичних таборах, захоплювалися тим, як сміливо й успішно українські політбранки домоглися права не вставати, коли до бараку заходило чоловіче начальство, чи вишити на ковнірцях своїх сірих тюремних роб барвисті українські взори. Звичайно ж, домоглися цього голодівками і страйками – і впертою наполегливістю. А вигнане адміністрацією за двері Різдво (бо ж «заборонене усяке відправлення релігійного культу»!) все-таки поверталося в сірі бараки у «свічечках» чи інших різдвяних символах, вишитих пані Іриною на маленьких клаптиках мішковини.
Ірина Сеник іще прожила майже два десятиліття української незалежності (померла 25 жовтня 2009 року), а це означає, що була вона свідком і високих національних злетів, і прикрих людських падінь. Довелося їй 2002 року пережити навіть безсилу помсту тих, хто вже відходив у небуття, коли її, вже стареньку, побили «невідомі», увірвавшись до її помешкання в Бориславі. Так, пригадую, було це для неї великою душевною травмою, яка, проте, не заслонила в ній головного: віри в незалежну Україну й готовності витримати будь-які підступи з боку її ворогів.
І до кінця свого життя вона зберігала свою дивовижну здатність натхненно преображати світ і людей довкола. З молитов ми знаємо, що це – здатність Святого Духа, якого ми щоразу просимо «очистити нас від усякої скверни». Але Він це робить також і руками людей, надихаючи їх преображати цей світ своєю твердою волею і щирою жертвою. Ось чому і сама Ірина Сеник, і її поезія справді були небезпечними для світу облуди:
І я вже не я,
а сонячний промінь.
Тепер я проникну у темряви тайну,
що світ загорнула
в кирею неправди…
Сьогодні темрява знову загортає світ у кирею неправди, а тому потрібні нові «сонячні промені» – такі, як Ірина Сеник. А її життєва формула проста. Ще в ранній юності почула вона – ніби новітня Жанна Д’Арк – отой небесний голос: «Іди!» І пішла – у грізні сполохи борні, у гострий біль тортур і в пітьму тюремних казематів. І врешті вийшла з них у свою земну й небесну славу.
varta1.com.ua: Новини
Читайте також
На кордоні зі Львівщиною поляки виявили українця з підробленими правами
Фальшивий документ виявили під час перевірки в пункті пропуску «Будомєж» на польсько-українському кордоні
На Львівщині 667 гектарів земель водного фонду повернуть державі
Підприємство роками незаконно використовувало Добротвірське водосховище для рибного бізнесу, не сплачуючи гроші до бюджету. Суд зобов'язав фірму повернути землі водного фонду.
У Львівській області засудили грабіжника за злочин майже 9-річної давнини
Зловмисники забрали у чоловіка куртку, мобільний телефон, готівку і втекли. Загальна сума збитків тоді склала майже 3 000 гривень.
Коментарі