Коломиянка Наталія Сенюк, мати загиблого на Донбасі Героя України Тараса Сенюка, не може знайти порозуміння з водієм маршрутного автобуса. Про це пише «Репортер».

Коломиянин Тарас Сенюк — єдиний військовий з Прикарпаття Герой України. Цю нагороду він мав отримати ще за життя за успішну бойову операцію в зоні АТО, в якій зумів врятувати два підрозділи солдатів. Він загинув 3 червня 2014 року під час нападу бойовиків на колону сил АТО, яка рухалася з Ізюму в район Слов’янська.

Колишній командир 95 бригади Станіслав Чумак каже, не здивувався, що Тарас був попереду колони, бо по-іншому зробити не міг.

Вони познайомилися під час служби в 95 бригаді. Сенюк спершу був там командиром роти, а потім став комбатом. Брав участь у миротворчих місіях у Косово.

«Це був ініціативний офіцер, багато часу приділяв службі, особовому складу, — згадує Станіслав Чумак. — Це була дійсно військова людина. Брався за всі задачі, виконував їх».

Нині Чумак у добрих стосунках з матір’ю Сенюка — пані Наталею. Каже, побратими всіляко її підтримують. Не раз запрошували на різні події в Одеську військову академію, де готують десантників. Свого часу її закінчив і Тарас — з золотою медаллю.

За словами Станіслава Чумака, пані Наталя ніколи не зверталась за допомогою, але тут її терпіння закінчилось. Жінка розповіла про конфлікт з водієм, який триває вже кілька років. Тому військові зо два тижні тому надіслали офіційного листа до мера Коломиї від командира військової частини А1910 десантно-штурмових військ ЗСУ, яка носить ім’я Героя України Тараса Сенюка. У ньому просять розібратися в ситуації.

«Ми зробили кімнату-музей, і там є багато про Сенюка, — говорить Станіслав Чумак. — У Житомирі назвали його ім’ям 13 окремий десантно-штурмовий батальйон. Там щороку проводяться кубки рукопашного бою в його честь. Його шанують в Одесі, Житомирі, але не в Коломиї. Ми розуміємо втрату, а в Коломиї — чомусь ні».

За словами Наталії Сенюк, конфлікт з водієм маршрутки № 4а триває з 2017 року. Відтоді вона лікується у військовому госпіталі, тож часто їздить тією маршруткою у шпиталь, бо має проблеми зі здоров’ям.

Каже, водій автобуса дорікає їй за посвідчення, мовляв, жінка багато їздить.

«Постійно кривився, — розказує пані Наталія. — Було, що добігаю, він побачив, закрив двері та поїхав, хоч за графіком ще мав стояти п’ять хвилин. У мене лівий бік лиця після інсульту не працював, то зараз вже трохи відновилося. Аби щось сказати, я мусила собі допомагати язиком. І він теж не лишив це у спокої, питав, чого я облизуюсь».

Каже, спершу нікуди не зверталася і просто ковтала образи. «Я йому нічого не зробила, я терпіла три роки, — говорить пані Наталя. — Питала, чому він чіп­ляється, що я йому зробила? Буркнув лише щось під ніс. Показувала посвідчення, що мій син загинув на війні, а він казав, що не винен у цьому».

Терпець жінці увірвався 25 листопада. Якраз їхала знову оформлятися у госпіталь, бо почувалася геть погано.

«Сіла на маршрутку недалеко від моєї хати на «4а» і той водій зразу на мене: «Чого ви їдете цією маршруткою, їдьте двійкою, бо тут багато людей», — пригадує пані Наталя. — Але після мене зайшли ще троє чи четверо».
Того ж дня жінка написала скаргу на ім’я мера і зараз вимагає, аби водія звільнили.

«Особисто з мером говорила, той просив, аби я простила того водія, — говорить жінка. — Відповіла, що не прощу, бо то не вперше».

За словами міського голови Коломиї Богдана Станіславського, відповідь матері і військовим вже надали, «провели роз’яснювальну роботу» з перевізником і водієм.

«Перевізник до неї дзвонив, вибачився, водій також подзвонив і вибачився, — каже мер. — Жінка вимагає, аби його звільнити, але я не маю повноважень сказати так приватному підприємцю. Той перевізник має всього два маршрути. На одному їздить він, а на другому — водій. Зараз будемо формувати нову мережу та оголошувати новий конкурс, тож врахуємо цю ситуацію. Але звільняти чужих людей я не можу».

Перевізник Роман Непийвода щодо останнього інциденту пояснює, що тоді був перший рейс — багато дітей до школи, в садок, люди на роботу, плюс карантинні обмеження, тож водій звернувся до пасажирів, мовляв, хто не на роботу і має можливість — аби чекали на другий рейс. Це він переповідає зі слів водія.

«А пані Наталя це сприйняла, що це особисто до неї відносилося і почався цей конфлікт, — стверджує перевізник. — І нічого більше чути не хоче. Я їй пояснював, що водій взагалі міг не зупинитися».

Про те, що конфлікт між його водієм і Наталією Сенюк триває вже три роки, каже, не знав.

«Я вибачився, водій вибачився. Але я не маю ким замінити працівника, — говорить Непийвода. — Найду когось — заміню. Маршрут можуть закрити взагалі. Тоді постраждають усі люди».

Поки Наталія Сенюк добирається двома маршрутками, аби не перетинатися з тим водієм. Їде до вокзалу, там чекає на іншу маршрутку, яка їде додому. Каже, з іншими водіями проблем не мала ніколи.