На Херсонщині російські солдати риють окопи на унікальних скіфських курганах

У Херсонській області окупанти пошкодили десяток старовинних поховань курганного типу, зокрема скіфських, облаштувавши на них вогневі позиції.

Про це «АрміяInform» повідомив старший науковий співробітник Херсонської обласної інспекції з охорони пам’яток історії та культури Олексій Макієнко, посилаючись на висновки відповідного моніторингового обстеження об’єктів культурної спадщини на території регіону.

«Ми зафіксували з десяток значних курганів із пошкодженим ґрунтовими роботами насипом. Там риють окопи, облаштовують вогневі точки. Це особливо помітно вздовж Бериславської траси. На стратегічних напрямах кургани пошкоджені», — зазначив науковець.

Інспекція обстежувала об’єкти від кордону із Запорізькою областю (с. Дружбівка) до Миколаївської (с. Давидів Брід).

Довідково. Скіфські могили (або скіфські кургани) — поховальні пам'ятники скіфського часу, у формі земляного насипу над поховальною ямою.

Спорудження самих могил-велетнів потребувало тисяч робітників, якими повинні були керувати навчені люди, що втілювали задум побудови земляних гробниць. Це потребувало видобування і транспортування сотень тисяч тонн ґрунту, а також певних гірничих інженерних знань. Так, могила «Чортомлик» (поблизу міста Нікополь на Дніпропетровщині) являє собою 20-метровий земляний насип всередині якого знаходиться гігантська підземна споруда — 11-метрова шахта і 5–8 поховальних камер. Без попереднього плану, відповідних креслень, строгої організації земельних та гірничих робіт такий задум неможливо було втілити в реальність.

Технологія створення могил скіфами — це їх будівництво з вальок на місці поховання. Знатних небіжчиків-царів ховали глибоко під землею (до 15–20 метрів від рівня поля), у видовбаній глиняній печері. Забивали вхід камінням, а над місцем поховання із земляних вальок споруджували «піраміду». Могила будувалася із пластів дерну, вальок із суміші землі та трави, очерету. Будівельний матеріал брався із болотистої місцини, заплав річок та перевозився на відстані до 5–10 кілометрів. Інколи пагорби обкладались кам’яною крепідою, а потім знову шарами вальок.