«Все почалося, коли ми разом евакуйовували наших хлопців з «Іловайського котла» у складі батальйону Донбас. Потім, наприкінці жовтня, ми потрапили у 93 бригаду. 11 січня 2015 року ми зайшли у Донецький аеропорт. «Фірс» був надзвичайно фартовий, я взагалі дивуюся, як він тоді вижив! Ще ми воювали на околицях Донецького аеропорту. Разом із ним брали висоту 93-17. Це так званий «Мурашник» — насип біля злітної смуги ДАПу. Її тримали «сепари», а ми їх звідти вибили. І досі злітна смуга контролюється українськими військами із цієї висоти. Він був справжнім воїном. Пішов на фронт звичайним солдатом, але потім дослужився до офіцера», — згадує Дмитра брат по зброї із позивним «Грач».

«Це була безшабашна людина, у хорошому сенсі цього слова. Він був сміливий, безстрашний. Чудово володів мистецтвом війни.

Під час боїв у Невельскому на Донеччині він уже підривався у БМП на протитанковій міні. Але тоді був лише контужений. Це було влітку 2015 року. Потім, восени, на тому ж напрямку під час розвідувального виходу він знову підірвався — тоді ушкодив ногу і око. Тоді один боєць загинув — мій командир взводу — Андрій Фігурний із позивним «Лем». А «Фірс» отримав поранення. Потім ми більше року воювали у Кримському біля Бахмутської траси. Також Дмитро тримав оборону в районі Новотроїцького, Новоселівки Другої, і знову на Бахмутській трасі, де і загинув», — згадує побратим В'ячеслав із позивним «Слон».

«Фірс» брав участь у міжнародних навчаннях — ORBITAL і Combined Resolve.

«Я навіть не уявляю, чи можна взагалі замінити таку людину. Це був мотивований офіцер, патріот, що воював з перших років війни, навчений керувати людьми і технікою», — сказав про загибель бійця командир бригади полковник Дмитро Брижинський.

У загиблого залишилася дружина Тамара і син Георгій.

Ховатимуть Героя у понеділок, 9 березня, у Вінниці, де нині живе його сім’я. Церемонія прощання розпочнеться об 11:00 год., у Будинку офіцерів.