6 березня мережею «розлетілося» відео розстрілу українського військовополоненого. Його окупанти вбили після слів «Слава Україні!» - після цієї фрази пролунав звук автоматної черги, боєць падає. Пізніше підтвердилася особа військовослужбовця - це боєць Чернігівської тероборони Олександр Мацієвський.

Видання The Wall Street Journal розповіло історію Мацієвського, вона вийшла під заголовком «Як останній акт непокори українського солдата зробив його Героєм».

Вранці 30 грудня Мацієвський і ще 15 осіб прямували до лісосмуги біля села Червона Гора для підкріплення танкової бригади, що оборонялася на північ від Бахмута. 

Група з 5 осіб, в якій був Мацієвський, намагалася відбити атаку росіян і перешкодити їм захопити позицію, але українським військовим це не вдалося.

росіяни наступали хвилями, йдучи по тілах своїх раніше вбитих товаришів зі служби, каже сержант Василь Замола. Раптом він помітив російських військових зліва від себе - там, де перебували Мацієвський і ще четверо українських захисників. росіяни обійшли їх з флангу.

Українські бійці кілька разів намагалися дістатися до групи Мацієвського, але вогонь був занадто інтенсивним. З настанням темряви взвод Олександра відійшов на більш безпечні позиції, залишивши його та ще чотирьох солдатів позаду, розповіли деякі солдати, що перебували там.

«Інакше ми б усі загинули», - зазначає Замола.

Парасковія Демчук востаннє спілкувалася із сином 29 грудня, а коли по Ніжину пішли чутки, що 163-й батальйон Мацієвського зазнав втрат, мати занервувала. Пізніше товариш зі служби Олександра зв'язався з Демчук і сказав, що її син зник безвісти. А коли 9 лютого Парасковії надійшов дзвінок з поліції, вона вже в морзі за шрамом над бровою і родимою плямою на нозі впізнала свого сина. У нього не було частини голови, а тіло було пронизане кулями. Через кілька днів Парасковія поховала сина, але на той момент не знала обставин його загибелі.

А в березні 2023 року вона випадково побачила в мережі 12-секундне відео з розстрілом українського військового. На відео її син стояв по коліно в окопі, затягувався цигаркою і говорив: «Слава Україні!», а окупанти розстріляли його. Товариші зі служби Мацієвського відразу впізнали його і повідомили про це своєму командиру.

Ще два його товариші зі служби, чиї останки були виявлені поруч з тілом Мацієвського, поховані поруч з ним в Ніжині.

«Він показав, що дух України незламний», — сказала The Wall Street Journal Парасковія Демчук, мати Мацієвського, яка отримала медаль від його імені. Вона вважає, що рішучість її сина та його позиція зміцнили дух жителів України в момент, коли натиск РФ стає все сильнішим.

Видання нагадує, що Мацієвський народився і виріс у сусідній Молдові, яка тоді ще входила до складу СРСР, куди його мати відправили працювати на взуттєву фабрику.

За словами Демчук, Олександр був спортсменом. Отримавши кваліфікацію електрика, він переїхав до росії на роботу, одружився там з жінкою з рідного міста його матері Ніжина в Україні. Після восьми років перебування в Росії вони переїхали до Ніжина у 2008 році з маленьким сином.

Коли вони розлучилися, Мацієвський переїхав жити до своєї матері, яка також повернулася до Ніжина. Вони жили разом у скромному будинку на околиці міста з населенням близько 70 тисяч осіб, коли Росія вторглася в Україну в 2022 році.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ Мацієвський поповнив лави Сил тероборони. А перед відправкою на передову в грудні 2022 року Мацієвський приніс матері продукти й букет квітів, сказавши їй про своє рішення піти на фронт.

8 грудня Олександр вже перебував у Бахмуті. Це був перший справжній досвід бою для нього та багатьох інших членів його 163-го батальйону, розповів старший лейтенант Олександр Галицький, командир взводу Мацієвського.

Як електрик Мацієвський застосовував свої навички кожного разу, коли вони переїжджали на нове місце, встановлюючи генератор, щоб вони могли заряджати свої пристрої.

На одній зі зроблених у Бахмуті фотографій Мацієвський постав зі зброєю в руках і пластиром на брові (цей знімок активно поширили в мережі після ідентифікації особи Героя). Виявляється, травму над бровою він отримав під час розвантаження поїзда.

За словами чотирьох людей, які служили з ним, він був впертим і завзятим курцем. Сержант Василь Замола згадував, як Мацієвський заявляв, що його ніколи не візьмуть у полон.