Днями у Янівському лісі поблизу Львова чоловік знайшов алюмінієвий бідон із архівними матеріалами УПА і знахідку передав директору Національного музею «Тюрма на Лонцького» для зберігання в Архіві Центру досліджень визвольного руху​. Останній документ датований 1951 роком, що свідчить про те, що архіви пролежали у землі 66 років. Про це повідомляє Радіо Свобода.

Серед матеріалів – цінна інформація про діяльність українського підпілля у 1948–1951 роки, збереглось чимало друкованих видань і вперше знайдено дитячий журнал, який видавали у 40-х українські підпільники. 

Алюмінієвий бідон має номер 8809 і дату – 1946 рік. Радянська влада спеціально нумерувала бідони. Адже енкаведистам було відомо, що українські підпільники у них ховають документи і закопують у землю. Якщо на молочарні не виявляли бідона, то когось із робітників підозрювали у співпраці з УПА. Часто упівці просто підпалювали будівлі, забираючи бідони, щоб ніхто не постраждав від НКВС.

Віднайдений днями бідон був закопаний у Янівському лісі. Завдяки піщаному ґрунту він зберігся ідеально, відповідно у гарному стані і матеріали, хіба що трішки вологі. Майже всі документи розбірливі й датовані 1948-м – першою половиною 1951 року, охоплюють Львівську, Рівненську, Івано-Франківську області, частину Чернівецької. Вочевидь, припускає директор музею «Тюрма на Лонцького», історик Руслан Забілий, спеціально привезли архіви з різних регіонів на Львівщину, можливо, для служби безпеки УПА.

Матеріали мали б зацікавити мешканців Острожецького району Рівненської області (нині Млинівський). В одному зошиті дуже акуратним почерком написаний список родин, які були вивезені в Сибір з 1940 до 1948 років. Вказано прізвище та ім’я кожного члена сім’ї, рік народження, описано майно, що належало сім’ї (земля, хата, худоба), за що були люди вивезені.

В іншому зошиті детальний перелік арештованих упівців і також із інформацією про них. Вказано і тих, хто добровільно здався радянським органам влади.

Також є інформаційний звіт на 117 сторінках із Косівського району Івано-Франківщини, а це списки кадрів ОУН, протоколи мародерств Міністерства державної безпеки СРСР, організування колгоспів, винищувальних батальйонів.

«Таких звітів тут чимало. Поки що не можемо збагнути, чому матеріали у цьому одному бідоні з різних областей, немає Тернопільської. Цей віднайдений бідон є одним із найцікавіших. Мабуть, ці матеріали були привезені для найвищого керівництва підпілля», – каже історик Руслан Забілий.

Вперше віднайдені і передані у музей кілька номерів дитячого підпільного ілюстрованого журналу «Малі друзі», 1948 року видання. У ньому вірші для дітей, оповідання, загадки, і навіть ігри, але історичного змісту, написано для сприйняття дитиною. Дітям нагадують «говорім рідною мовою».

На обкладинці написано «журнал для дітей» і вгорі гасло – «Воля народам! Воля людині! За Українську Самостійну Соборну Державу!». Це було гасло видання, коли у 1947–1948 роках журнал для української дітвори видавали українці в таборі для переміщених осіб у Німеччині. До Другої світової війни він виходив у Львові, в роки війни, в 1940–1944 роки, у Кракові.

«Перший склад – число це буде,

Другий – в устах мають люди.

Ціле слово… Хто вгадає?

Герб наш назву таку має».

Поради батькам

Українські підпільники у 1950 році дбали про виховання молоді і видали «Вказівки батькам у вихованні дітей», про те, як захистити розум і свідомість дитини від впливів радянської пропаганди, як з преси, так і зі школи, садочка. Для прикладу, радять батькам: «виясніть дітям, що російський народ не є старшим братом нашого народу, не є його опікуном і визволителем. Російські большевики є ворогами українського народу, його визискувачами і гнобителями»; «виясніть дітям, що «піонери», «комсомольці» та інші большевицькі організації є шкідливі для нашого народу, вони мають на меті збольшевичити наших дітей, зробити їх слухняним знаряддям у руках ворожої нам большевицької партії. Вони мають завдання роз’єднати нас»; «навчіть дітей, як вони мають ставитись до большевизму і большевиків. Не вірити большевикам, уникати їх. Доросла молодь не сміє допускатися ближчих відносин і подруж з большевиками. Не вживати російської мови, не здороватись по-большевицьки, по-російськи»; «на кожному кроці поясніть, яку шкоду роблять большевики»; «навчіть правильного ставлення до большевицької школи»; «спростовуйте дітям большевицьку пропаганду».

«Питання ще тоді, у 1950 році, піднімались, які досі для нас є актуальні, а тим паче сьогодні через призму війни з Росією, коли російська пропаганда дуже велика і має вплив на людей. Тобто, підпільники вчили українців, як бути українцями. Самі так не робіть, як би ви не хотіли, щоб робили ваші діти, у родині і гурті будьте одностайними у засудженні злих вчинків – так радили батькам. Якби таке знайшли у хаті, то це була підстава для переслідування органами НКВС, бо свідчило про зв’язки з підпіллям», – наголосив історик.

Серед архівів звітна документація

Серед віднайдених матеріалів є чимало праць тодішніх сучасників про Україну, історію – «Наше становище до російського народу», «Концепція самостійної України», передрук журналу «Революціонер-пропагандист» (1949 рік), на якому написані коментарі когось із референтів пропаганди, сатиричний журнал «Хрін», але регіонального колориту, про що свідчить обкладинка.

Також цікавим для дослідження історії визвольного українського руху в роки підпілля є «звітування з районів».

«Багато звітної документації з усіх територій Західної України, за винятком лише Тернопільської області. Є центральне видання проводу українських націоналістів «Осередок пропаганди і інформації», журнал підпільний. «Революціонер-пропагандист», підпільний журнал, дуже цінний тим, що тут є написані коментарі. Тут бачимо вказівку, щоб кожну зі статей видавати окремо, а це і статті, і вірші. Є інструкція для слідчих Служби безпеки УПА, як організовувати внутрішню документацію, які матеріали збирати, як їх опрацьовувати, заповнювати протоколи», – розповів Руслан Забілий.

Усі документи, які передано музеєві «Тюрма на Лонцького», оцифрують і реставрують. А це ще одна знахідка, залишена оунівцями і упівцями, яка дає можливість глибше дослідити діяльність українського підпілля в роки радянської влади. Українські підпільники, закопуючи тисячі архівних матеріалів, майже 70 років тому, очевидно, розуміли, що документи будуть потрібними для майбутніх поколінь, щоб краще пізнати українську історію.