Сьогодні зранку, 8 липня, загарбники завдали масштабного ракетного удару по Україні. Зокрема, одна із ракет вдарила по дитячій лікарні «Охматдит» у Києві.  Основний удар припав корпус, де розміщені відділення реанімації та токсикології, гемодіалізу та лабораторних досліджень.

І саме тут працювала лікарка Світлана Лукʼянчук, яку вбила росія. Патрульний, що перебував на місці трагедії, ексклюзивно TSN.ua розповів про останні хвилини молодої лікарки, яка вивела дітей в укриття, а сама врятуватися, на жаль, не встигла.

У момент “прильоту” російської ракети у лікарні перебувало кілька сотень маленьких пацієнтів, у тому числі важкохворих дітей, адже це найбільша дитяча лікарня в Україні, де лікують діток з різними діагнозами. Через цей удар у Києві частково втрачено єдину в Україні онкогематологічну лабораторію, пошкоджено 12 відділень — хірургічних, онкологічних, реанімаційних, а також операційний блок. Поки й досі невідомо, чи вдасться лікарню відбудувати чи доведеться зносити та будувати все по-новому з фундаменту.

Через атаку на лікарню, крім Світлани Лук’янчук, загинула і родичка пацієнта. Загалом, внаслідок атаки рф по лікарні постраждали восьмеро дітей віком від 2,5 до 17 років. А 10 липня стало відомо про смерть хлопчика, який під час атаки перебував у реанімації і якого згодом намагалися врятувати вже в іншій лікарні. Крім того, внаслідок удару по «Охматдиту» поранені кілька десятків людей і медичних працівників, у двох медпрацівників тяжкі травми. Але жертв могло бути значно більше, якби людей та дітей не евакуювали до укриття.

Янгол «Охматдиту»

Тепер її називають янголом «Охматдиту». Фотографії Світлани вже облетіли весь світ. Їй було лише 30 років і, як з’ясувалося згодом, дівчина з дитинства мріяла стати медикинею, сама - сирота і дуже рано втратила батьків. Виховувалась в будинку-інтернаті, про її навчання в медичному університеті подбали тітки. Всі люди, які її знали, кажуть про неї, як про людину, яка мала покликання служити та допомагати дітям, вона дарувала теплі обійми маленьким пацієнтам, чого сама не мала у дитинстві.

  Колишні пацієнти називають Світлану лікаркою з великої букви. Вона не встигла створити власну родину, але змогла стати найріднішою для хворих дітей. Ось як про неї відгукується близька подруга Марія. Дівчина поділилася з нами спільними фото із загиблою Світланою, на них вона завжди усміхнена.

10 липня, відбулося прощання з львів'янкою Світланою Лукʼянчик, яка загинула у Києві від російської ракети. Поховали Світлану на Голосківському кладовищі поруч із батьками.

Останнім живою її бачив київський патрульний Антон Чайка.

Розповіді поліцейського, який намагався врятувати дівчину

Антон розповів нам, що до останнього сподівався, що лікарка буде жити. Він намагався деблокувати дівчину з-під завалів і максимально розчистити шлях медикам, аби ті якомога швидше забрали Світлану до лікарні.

«Було помітно, що лежить жінка без свідомості. Її було заблоковано уламками на другому поверсі. З цивільним чоловіком, що перебував поруч, ми почали деблоковувати її. Перед тим перевірив її пульс – пульс ще був. У неї була травма ноги, ми наклали турнікет. Але на той час ще не прибули екстренні служби, а самостійно евакуювати її ми не змогли. Тому почали розчищати шлях до евакуації, щоб відразу по прибуттю рятувальників можна було провести евакуацію», – зазначає поліцейський.

Та по приїзду медиків дівчина вже не дихала.

Після цього Антон вирішив відшукати рідних дівчини, щоб розповісти деталі її загибелі, каже часто для близьких важливо почути, що рідна людина не помирала в муках.

Саме в момент, коли стався вибух, Антона від’єднали від апарату для забору крові. Те, що донори не постраждали, – диво, кажуть медики. Їх врятувало від уламків швидше за все подвійне скло.

Поки інших донорів евакуйовували, Антон вирішив бігти до епіцентру вибуху, хоча після здачі крові медики рекомендують відпочивати. Каже, враховуючи, що працює у поліції, як і інші небайдужі – не міг залишитися осторонь. Хоча зізнається, що у такій ситуації і сам вперше, але часу на роздуми не було, а досвід роботи у поліції дозволив діяти чітко й без паніки.

Вже після того як Світлану забрали медики, патрульний приєднався до інших розбирати завали, адже була інформація, що там ще можуть бути люди, те, що відбувалося далі, розповідає Антон, вразило і його: «Мене не вперше вразила згуртованість українців, але вкотре це підтвердилося. Згуртованість українців багато вартує».

Здача крові і навантаження, та й взагалі розуміння того, що сталося, зізнається Антон, далося в знаки пізніше, але відтепер планує бути донором на постійній основі. Ну а поки у лікарні триває ліквідація наслідків і роботи ще багато.

Біографічна довідка 

Світлана Лук’янчик (02.06.1994-08.07.2024) Львів’янка. 

Виховувалася у Червоноградській загальноосвітній школі-інтернаті, оскільки втратила обох батьків.        

Дівчина змалку мріяла стати лікарем. Ще під час навчання в інтернаті вирізнялася серед інших винятковою старанністю, тож користувалася великою повагою серед учнів та вчителів.

Після успішного складання загальнодержавного тестування вступила на бюджетну форму навчання до Національного медичного університету імені Олександра Богомольця, де здобула вищу освіту за спеціальністю «лікувальна справа». Згодом закінчила інтернатуру при Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит» за напрямком «дитяча нефрологія». Тут Світлана і залишилася працювати лікарем-нефрологом у дитячому відділенні терапії хронічних інтоксикацій.

Світлана Лук’янчик обожнювала дітей та намагалася дати маленьким пацієнтам усе те, чого не отримала в дитинстві. Вважала медицину своїм покликанням, віддавалася роботі та прагнула «бути кращою і робити цей світ кращим». Постійно відвідувала всеукраїнські й закордонні конференції та симпозіуми, намагаючись покращити власні професійні навички.

Також повідомляли: помер 7-річний хлопчик з Прикарпаття, який пережив ракетний удар по “Охматдиту”

Усім серцем прагнула створити власну міцну родину і жити у вільній, незалежній Україні. Її мрії зруйнувала російська ракета, що була випущена росіянами 8 липня 2024 року по будівлі «Охматдиту».