Нажахані війною російські окупанти жаліються родичам, що їх кинули напризволяще, на постійні обстріли, та що не можуть спати.

У перехоплених та записаних телефонних розмовах вони хваляться тим, як убивають та грабують, та, водночас, почуваються обманутими та закликають не вірити російській пропаганді. А їхні дружини і матері на це закликають вбивати українців далі, бо ми, мовляв, наркомани і фашисти.

Перехопленні телефонні розмови зібрала «ТСН». 

На одному зі складів в Ірпені, під Києвом, місцеві знайшли російську парадну форму. Загарбники планували парад у столиці України на честь своєї швидкої перемоги. Та замість цього потрапили в пекло: «Ми тут їхали, по трасі труни лежать, написано: «Ласкаво просимо до пекла!», — чути із розмови, яку вдалося перехопити.

— Вже настільки, бл*, дістало! Ця війна, незрозуміло взагалі, за що воюємо, нах*! Нас ніхто не прикриває, нас женуть танки, як гарматне м’ясо, ми на коліщах своїх х**имо. У нас 10 машин учора спалили нах*, один водій тільки вижив, решту спалили на місці. Їхав Рома Коробок, як в*али з якоїсь х*ні американської, навіть тіл нема, роз*е тут усе взагалі!

— Із вашого боку є втрати?

— Ну, звісно є, і 200-ті. У нас ні авіації, ні х*, ніхто не підтримує. Ми, як ці, гарматне м’ясо, нах*... Я робитиму все, щоб повернутися додому. Повернуся, звільню, нах*.

В усіх цих розмовах ані краплини співчуття до українців, лише страх за себе. І подив від того, який шалений опір зустріли в Україні.

— Тут, Сірий, піз* взагалі! Села горять, діти ці, машини, взагалі все підриваємо! …Самі стріляли, підривали, розстрілювали!

— Що там із виплат, настрій піднімають?

— Так, 52 долари на день. Я е*ав, приїду, звільнятися буду.

— Соляри мало лишилося, боєприпасів мало лишилося.

— Населення? Цивільне?

— Ти що, у всіх автомати! Ми вчора їхали — туди від куль!

Своїм близьким путінські вояки кажуть, телевізор їм бреше, ніякої перемоги вони тут не здобули, їх буквально громлять в Україні.

— Що там, як взагалі?

— Та взагалі, повна дупа. Думали, вчора ляжемо бандою всієї. Як артилерія починає ху*ти!

— Гинуть люди?

— Так, дох* вже... Путін, бл*, гандон. Ми сюди їхали, тільки на навчання. Навчання пройшли, їдь сюди в Україну через Білоруссю. І не відмовишся.

— Чому не відмовишся?

— Можуть посадити.

— Командири з вами?

— Так, з нами самі вже кажуть, приїдемо, дасть Бог, звільнимось. Мені вже пох* взагалі на ці долари. Головне, додому приїхати.

— Щось все ху*о з нашого боку? Що там виходить, покинули вас чи що?

— Ну, виходить, не можуть до нас прорватися. Мамі-тату зателефонував, сльози не можу втримати взагалі, нах*.

— Я в житті стільки трупів не бачив! Тут усе вимкнено, зв’язку немає. Магазин грабанули, телефон знайшли і ось телефонуємо з нього.

З цих розмов зрозуміло, наскільки деморалізовані росіяни, які їхали сюди сподіваючись швидко перемогти. Тепер мріють лиш про те, щоби вибратись живими.

— По нас хуя*и, ми від усіх бігли самі. Єба* зверху, з повітря летіло, бл*, артилерія їхня ху*ла. Бігли, бл*, нах*. Тут уже пацани прокидаються, кричать уві сні, бл*. ...Тут така бійня взагалі... Один учора солдат до мене прийшов, трясеться, каже: «Я не можу, бл*». Я його вчора опівночі заспокоював. Тут жорстко, я ніколи такого не бачив.

– Росія сама напала на Україну, навіщо не розумію. Ми точно тут до травня, це 100 %.

– Чому?

– Ну, тому що. Нема кого міняти, людей немає, війна йде.

Багато з них міркують над тим, щоб втекти. Та їх залякують і командири, і власні ж родичі. Кажуть, за дезертирство обіцяють посадити пожиттєво.

 — Ванько, якщо тебе витягувати, у тебе буде — зрада батьківщини, тобі 20 років дадуть чи довічно.

 — Ніх* собі!

 — Цей Герцен, командир полку Уссурійського каже: «Ти його не побачиш, 20 років чи довічно». Я кажу: «Вони згоди не давали!». А він каже: «Ось у мене пачка паперів, усі підписи».

 — Мамо, я нічого не підписував! Ху* з ним, сидітимемо тут.

 — Вань, ми нічого не можемо зробити...

Лише іноді у цих розмовах можна почути радісні ноти, коли росіяни хваляться, що зуміли щось вкрасти.

 — Коньяк тут пив за 7 тисяч нах*. В одного деньчик, ху*. Пішли, трохи помародерничали.

 — Треба не трошки, а на повної, бл*!

 — Ви магазин взяли просто так?

 — Так, а ху*, я ще мішок грошей взяв! Нам кадировці допомагають. Я тільки в кіно таке бачив, лячно нах*!

— Синочку, ну як там у тебе?

— Ну як, тяжко...

— Ти чо, плачеш? Ну, ти тримайся, ти ж у нас чоловік, тобі 29 років.

Чоловіки на тому кінці реагують на розповіді побитих путінських вояків стримано. Натомість дружини і матері ніби геть їх не чують. Саме російські жінки закликають продовжувати вбивати, не жаліти ненависних українців.

— Я вчора машину розстріляв...

— Правильно, стріляй їх, щоб не в тебе, наркомани, фашисти йоб*!

— Учора магазин обікрав... Місто зруйноване, все таке зламане, шкода.

— Ненавидять одних нас, Росія — гівно. То не Росія, а Путін бл*, а люди до чого тут, нормальні?

— А чого війська ніякі не піднімають, ми на допомогу чекаємо! Ні, в зад, ні вперед взагалі, ми в 16 км.

— Від Києва?

— Так.

— Єба* туди, щоб вони там перевернулись взагалі!

А ось розмова одного з полонених з матір’ю. Росіянка слухає свого сина, але явно йому не вірить, бо телевізору віри в неї більше. «А по телевізору кажуть, що Київ звільняють, села звільняють російська армія», — каже жінка.

Труни з убитими їдуть до Росії суцільним караваном, жаліються росіяни. Заради чого воюють, вони вже не розуміють. В Україні вони не побачили нічого з того, що їм втовкмачувала путінська пропаганда.

— У нас тут пачками трупи везуть! В Улан-Уде. Ти найголовніше мені скажи, чи ти бази НАТО бачив там?

— Поки ні.

— У нас тут розповідають, що бази НАТО одну за одною розбомблюють!

— Та це все піз*, не вір там, що вам там показують, це взагалі ху*.

А з дому теж новини не дуже.

— Скільки долар зараз?

— 120!

– Єб*и!

— Цілком весь європейський товар заборонили, візи заборонили у всі країни, нам коротше, зробили, як у Північній Кореї залізну завісу.

— Йо**.

Свідомо глухі й сліпі пересічні росіяни переказують один одному путінські фейки.

Не розуміють, за що їх карає цивілізований світ.

Та у жодній з цих перехоплених розмов не почути жалю щодо злочинів, які влаштувало путінське воїнство в Україні.