Урочище Сандармох стало одним із сумних символів Великого терору. Найбільшу групу в’язнів — 1111 осіб — розстріляли з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року. Серед приречених на смерть громадян СРСР були й 290 українців.

Найбільше розстрілів випало на перші дні листопада. 3 листопада було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках», — «українські буржуазні націоналісти».

Кожен із загиблих був не лише визначним фахівцем у своїй царині, а й видатною особистістю, постаттю «ренесансних» масштабів. Серед них — фундатор нового українського театру Лесь Курбас; один із найталановитіших українських прозаїків Валер’ян Підмогильний; Микола Куліш — драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор; Микола Зеров — лідер «неокласиків», науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури; Матвій Яворський — історик, політичний діяч, академік ВУАН; Володимир Чехівський — український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших.

Загалом Сандармох – лісове урочище в Медвеж’єгорському районі Республіки Карелія (площа близько 10 гектарів) — стало братською могилою для майже 7 тис. розстріляних у 30-х роках органами НКВС людей 60 національностей. Серед жертв — переважно спецпоселенці і в’язні з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителі навколишніх сіл.

Місце масових страт знайшли громадські активісти в липні 1997 року. 27 жовтня 1997, у 60-ті роковини злочину сталіністів, у Сандармоху вперше провели Дні пам’яті. У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Тоді ж було встановлено дерев’яний український хрест.

2004 року Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест «Убієнним синам України» (автори Микола Малишко та Назар Білик).