Сьогодні, минає сьома річниця загибелі генерала Сергія Кульчицького, він загинув 29 травня 2014 року під містом Слов’янськом, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті НГУ. Про це пише «Книга пам’яті».

Сергій Петрович Кульчицький народився 17 грудня 1963 року в місті Веймар Німецької Демократичної Республіки, де в той час у Групі радянських військ у Німеччині служив його батько Петро Іванович — офіцер Збройних Сил СРСР, вихідець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області.

За прикладом батька Сергій ще у юні роки прийняв рішення стати військовим.

Навесні 2014 року генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу — сформованого із активістів Самооборони Євромайдану 1-го резервного батальйону НГУ. Він неодноразово наголошував добровольцям: «Я не хочу бути начальником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання — підготувати вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими…» Потому разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район антитерористичної операції на Сході України. Вимогливий та принциповий офіцер, він повністю віддавався роботі, турбувався про підлеглих і в тяжкі хвилини стояв горою на їх захисті. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв нехитру солдатську їжу, яку, бувало, сам і готував.

Життя генерала, 32 роки якого було присвячено військовій службі, обірвалося 29 травня 2014 року під містом Слов’янськом, у збитому бойовиками-сепаратистами вертольоті НГУ, на борту якого разом із Сергієм Петровичем загинули 11 його побратимів.

Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: генерал-майора Сергія Кульчицького, полковника Сергія Бульдовича, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурського і Віктора Ліпського, та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка, прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остап’юка, старшого сержанта міліції Віктора Яков’яка. Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу — другому пілоту капітану Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми.

Нагороджений українськими орденами — «За мужність» ІІІ ступеня (28 травня 1999 року, «за особисту мужність, виявлену під час ліквідації наслідків повені в Закарпатській області, зразкове виконання службового обов'язку») та Богдана Хмельницького III ступеня (20 серпня 2008 року, «за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки Української держави, бездоганне виконання військового і службового обов’язку, високий професіоналізм»), медалями «10 років Збройним Силам України», та «15 років Збройним Силам України», радянськими медалями «За відзнаку у військовій службі» ІІ ступеня, «70 років Збройних Сил СРСР», «За бездоганну службу» ІІ та ІІІ ступенів. Також відзначений нагородами Української православної церкви - орденом преподобного Іллі Муромця ІІІ ступеня, орденом «1020-річчя Хрещення Київської Русі»; вищою нагородою товариства Червоного Хреста України «Почесна відзнака».

Ім’я Героя України генерал-майора Сергія Петровича Кульчицького викарбовано на одній із плит меморіалу загиблим працівникам МВС України на столичній Солом’янській площі і, відповідно до наказу командувача НГУ № 54 від 30 травня 2014 року, «за мужність, відвагу, самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов’язку» занесено навічно до списків управління 2-ї окремої Галицької ордена Червоного Прапору бригади Національної гвардії України — у військовому містечку цього з’єднання, що у Львові, 29 травня 2015 року урочисто відкрито і освячено погруддя Героя.