Керівництво російських окупантів навіть не хоче забирати своїх поранених із поля бою — їхні життя нікому не потрібні. Про це у свідченнях СБУ розповідають самі російські полонені.

Втрати вже настільки великі, що командири бояться подавати реальні дані нагору.

Наприклад, цього контрактника, що потрапив у полон під час відступу загарбників з-під Києва, командир просто залишив на полі бою разом із пораненим. 

Вояк скаржиться: «Сказали, что заберут, но так и не забрали. Пацанов столько понаоставляли раненых, мертвых…».

Просить матір, щоб та йшла до командування та добивалася його обміну. Але жінка бідкається, що замполіт знає, що її син разом із 3–4 іншими контрактниками у полоні, але інформацію про це «на гору» не подає.

«В министерстве обороны в списках тебя нет», — скаржиться жінка. І це масова ситуація, бо, розшукуючи сина, вже спілкувалася з багатьма матерями.

Полонений радіє, що залишився живим, хоча попереду в нього — перевірка на причетність до масових звірств, які загарбники скоїли поблизу столиці.