У цей день, 33 роки тому, на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, на півночі України, сталася найбільша аварія в історії атомної енергетики. 

Сьогодні, 26 квітня 1986 року, сталось те, про що ніхто не міг подумати, те, що ніколи б ніхто не міг припустити, те, що стало невиправною помилкою, «чорною плямою» в історії України, те, що скалічило і забрало сотні і тисячі життів. Реактор № 4, що був збудований в 1976 році на Чорнобильській АЕС, розташований за 100 кілометрів на північ від Києва — вибухнув.

Сумарний вихід радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі, що рівнозначно наслідкам вибухів 500 атомних бомб, скинутих в 1945 році на Хіросіму. Вибух, що спричинив пожежі, які тривали близько 10 днів, забрав життя 31 людини і більше 200 було госпіталізовано.

За неофіційною статистикою в Україні померло не менше 15 тисяч людей, у результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

[caption id=«attachment_120559» align=«alignnone» width=«620»] Фото: Likvidátorok[/caption]

Нагадаємо, вечері 25 квітня 1986 року, група інженерів почала проводити на 4-у реакторі абсолютно непідготовлений технічний експеримент, під час якого потужність реактора була знижена на 7 % від норми, а контрольні пристрої були відключені. Робота реактора стала нестабільною і неконтрольваною, а спроба відновити стандартний режим його роботи — запізнілою, і 26 квітня 1986 року на 4-у реакторі пролунали два вибухи. Вони були не ядерними, а хімічними, як наслідок перегріву реактора і накопичення великої кількості газів, що з’явились під час неконтрольованої реакції. Потужність вибухів була настільки великою, що було зруйновано стальну і свинцеву обшивку реактора, і в повітря піднялось більше 60 тон радіоактивних матеріалів.

[caption id=«attachment_120577» align=«alignnone» width=«610»] Фото: архіви[/caption]

Лише через три тижні, при допомозі 4 тисяч тон піску, бору, свинцю і глини, вдалось ізолювати реактор, що продовжував випромінювати радіацію, і запобігти подальшому забрудненню грунту. З території в радіусі 30 кілометрів від місця аварії було евакуйовано більше 100 тисяч людей. Через традиційну в СРСР секретність, від громадян приховувалась інформація про дійсні масштаби катастофи і в найбільш постраждалих областях України, Білорусії та Росії в перші дні після аварії не здійснювались жодні заходи зі захисту населення від радіації.

Всі 47 500 жителів міста Прип’ять були змушені покинути свої будинки наступного дня після катастрофи. Близько 300 людей почали повертатися додому вже через місяць. Територію, на якій вони селилися, пізніше назвали Зоною Відчуження.

[caption id=«attachment_120556» align=«alignnone» width=«694»] Фото: Микола Конц[/caption]

Чорнобильську катастрофу вважають першим тестом політики «гласності», курс на яку оголосив на з’їзді КПРС у лютому 1986 року Михайло Горбачов.
Інформація про аварію на Чорнобильській атомній станції, у ніч проти 26 квітня 1986 року, яку згодом назвуть наймасштабнішою техногенною катастрофою в історії, взагалі не висвітлювалася радянськими чи українськими ЗМІ впродовж перших двох днів.

Повідомлення про аварію на ЧАЕС у радянських ЗМІ вперше з’явилося майже за три доби — ввечері 28 квітня у програмі «Час». Це оголошення, фактично, зробили під тиском міжнародної спільноти, яка вимагала від СРСР пояснень щодо підвищених рівнів радіації на території інших країн.

Першими, хто підняв тривогу, були працівники шведської АЕС «Форсмак», що на північ від Стокгольму. Система безпеки станції почала подавати сигнали про радіаційне забруднення. Коли з’ясувалося, що забруднення не пов’язане із самою станцією, за напрямком вітру висунули припущення про аварію на ЧАЕС. Спроби дізнатися про ситуацію за дипломатичними каналами нічого не дали. Лише тоді, коли шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ, СРСР був змушений повідомити про аварію.

[caption id=«attachment_120578» align=«alignnone» width=«624»] Фото: архіви[/caption]

Наступного дня, 29 квітня, 14 секунд повідомлення перетворилися на три рядочки тексту, які передрукували й більшість українських газет, — внизу третьої шпальти, поруч із результатами футбольних матчів і повідомленнями про «Велогонку миру», що мала стартувати у Києві 6 травня.
Повідомлення було з шести речень: «Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію».
Наступного дня повідомлення також містилися на третій сторінці. Наприклад, як у «Робітничі газеті», разом із матеріалом про «Свято прекрасного».

У цей час, за повідомленнями КДБ, іноземні журналісти і дипломати намагаються отримати більш докладну інформацію про аварію: «За оперативними і офіційними даними, що надходять до КДБ УРСР, 29 квітня цього року, відзначені спроби з боку співробітників дипломатичних та інших представництв США, Франції і Канади у Москві, кореспондентів та інших іноземців отримати інформацію у зв’язку із аварією на Чорнобильській АЕС. Зокрема, співробітник французького посольства у телефонній розмові зі стажером у Києві цікавився будь-якою інформацією щодо вибуху та »незвичайного переміщення транспорту«. Тим самим цікавилися і у канадському посольстві у своєї громадянки, яка вивчала в Києві російську, бо »можливе припинення руху автобусів може свідчити про мобілізацію транспорту для евакуації населення".
Проте наближалося Перше травня — свято міжнародної солідарності трудящих. Саме воно було на перших шпальтах газет Радянської України.

До тих хто повернувся назад впродовж 20 років не пускали родичів. Впродовж всього 1986 року, із зони відчуження було евакуйовано близько 250 тисяч осіб.

Кількість жертв від найпотужнішої техногенної аварії експерти оцінюють неоднозначно від декількох тисяч до 100 тисяч осіб.

За матеріалами Coffee & Milk