Під час Першої світової війни австро-угорська державність опинилася в глибокій кризі. Щоб запобігти остаточному розпаду країни, 16 жовтня імператор Австро-Угорщини Карл І видав маніфест, яким надав право самовизначення підкореним народам та проголосив курс на перебудову імперії на федеративних засадах. Інтереси народів мали представляти національні ради, які утворювалися з депутатів Державної Ради кожної нації.

Як пише «Укрінформ», за таких умов 18 жовтня був обраний представницький орган українського народу — Українська Національна Рада. До її складу увійшли депутати австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини, представники українських політичних партій. Очолив УНРаду голова української парламентської репрезентації в австрійському парламенті, адвокат Євген Петрушевич.

Наступного дня, спираючись на право народів на самовизначення, УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини й Закарпаття. Мотивуючи свої наміри правом українського народу на власну державу, українські депутати звернулися до австрійського уряду з питанням про передачу їй усієї повноти влади у Галичині та Буковині, на що отримали категоричну відмову.

Зрештою, аби запобігти переходу під владу Польщі західних українських земель, у ніч на 1 листопада 1918 року, у Львові спалахнуло повстання, в результаті якого була створена Західно-Українська Народна Республіка.