У Нідерландах в дорожньо-транспортній пригоді загинула жителька Червонограду, Олена. Рідні поховають її в Україні, у селі, куди подружжя планувало повернутися. Про це повідомляє НеоРадіо

На даний момент по ДТП зі смертельними наслідками, яка відбулася 16 квітня триває слідство.

«З того, що зараз можна сказати, то зрозуміло, що в момент ДТП попереду була зупинка трафіка через корок, перед авто Оленки зупинилася фура без причепа, і вона зупинилася. Але задня фура з причепом румунської фірми, не зупиняючись, на швидкості, виштовхнула її авто і виїхала ще на неї. Дружина – досвідчений водій. У нас було авто на українських номерах, але ми його продали і купили на нідерландських, для того, щоб платити податки. Оленка вважала ненормальним, коли ні за що не оплачуєш. Дружина хотіла маленьке авто, яким тут переважно всі їздять, але я запропонував більше і нового покоління, щоб їй легше було їздити – Рено Талісман універсал, бо ми завжди кудись їдемо і чомусь багато речей, діти беруть все, що треба і не дуже», - йдеться в дописі зі слів чоловіка загиблої.

Чоловік зараз оформляє документи, аби привезти тіло дружини додому, в село Рудники на Стрийщині, родина планувала колись жити, називаючи «нашою дачею».

Звістка про трагедію родини Гуків-Шльомських сколихнула багатьох, хто знав Олену. Власне першою повідомила одна з її однокласниць, Маряна Красіцька-Драгус, дівчата дружили і в школі, в інституті, і згодом працювали у Львові.

Чоловік Олени Олег написав пост у ФБ, де дякував дружині: «за найкращі роки проведені з тобою. Я міг світ перевернути за тебе. Ти була моїм всесвітом,а діточки хорошим доповненням для нас,які завжди освітлювали нашу спільну дорогу життя, де завжди тримали нас в тонусі… Ти завжди будеш в моєму серці. Але на жаль все має свій початок і кінець».

Як розповів виданню Олег вони з Оленою прожили 15 щасливих років разом. Познайомились на весіллі друзів, коли були дружбою і дружкою.

Львів був для них місцем зустрічей, Оленка там навчалася, а згодом – обидвоє працювали.

«Після одруження жили деякий час в селі, у Львові, а потім перебралися в Червоноград. Але їздили на роботу до Львова, де Оленка працювала адміністратором у «Гранд-готелі». Вона просто обожнювала свою роботу, мала можливість кар’єрного росту, але, щоб не залишали дітей, і приділяти дітям увагу, працювала добу, а потім мала вихідні.

Незадовго до війни я поїхав у Нідерланди відреставрувати будинок друга. Дружина з дітьми мала приїхати в гості. В нас не було планів залишатися там. Але в Україні почалася війна. Друзі допомогли нам влаштуватися, діти пішли до школи. Кілька місяців тому вона почала для себе нову сферу діяльності, пішла на роботу у фірму, яка займається реставрацією автомобільних вікон. Минулої п’ятниці похвалилася тим, що їй дозволили і вона сама зняла лобове скло. Тобто, не тільки виконувала свою роботу з реставрації, а й вчилася у колег, вбирала всю інформацію, щоб добре знати свою роботу.

Зараз син жінки поки навчається в українській школі, а донька другий рік – в нідерландській.

Друзі в Україні почали збирати кошти для Олени.

В понеділок, 22 квітня, відбудеться для українських і нідерландських друзів родини прощальний молебень в кімнаті смутку при медзакладі (крематорії) міста Слідрехт.

Реквізити для бажаючих допомогти родині вказані на сторінці НеоРадіо.