У вівторок, 2 січня, Львів попрощається з військовослужбовцями Юрієм Демчишиним, Ігорем Іванюком та Андрієм Остапчуком, які загинули від рук російських окупантів, захищаючи Україну.

Чин похорону воїнів Юрія Демчишина та Ігоря Іванюка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, об 11:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Чин похорону воїна Андрія Остапчука розпочнеться о 14:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла, о 14:30 відбудеться міська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають захисників на Личаківському кладовищі.

Біографічні довідки захисників

Юрій Демчишин (10.02.1983-24.12.2023) Львів’янин. 

Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 Львівської міської ради. Здобув освіту у Середньому професійно-технічному училищі №32 (сьогодні – ДНЗ «Львівське вище професійне училище технологій та сервісу») та ДНЗ «Львівське вище професійне училище торгівлі та сфери послуг».

До війни працював у мережі магазинів “FOXTROT”. Був винятково доброю та чуйною людиною.

Із початком повномасштабного вторгнення російської федерації став на захист Батьківщини до лав 128-ї окремої бригади територіальної оборони регіонального управління «Схід» Сил територіальної оборони Збройних Сил України. Боронив суверенітет та незалежність держави на східному напрямку.

У Юрія Демчишина залишилися батько, брат та двоє маленьких племінників.

Ігор Іванюк (06.10.1971-28.12.2023) Народився у місті Дубно Рівненської області.  

Здобув середню освіту у місцевій школі. Закінчив Дубенський фаховий медичний коледж Рівненської медичної академії, згодом вступив до Національного університету «Львівська політехніка». Після завершення навчання проходив військову службу в армії, де здобув звання «старший сержант».

Ігор Іванюк завжди вирізнявся стійкою громадянською позицією: брав участь у подіях під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, активно організовував заходи з метою відродження національної пам’яті. За словами близьких, він був «непересічною людиною», «натхненником і локомотивом» і «реальними діями показував як треба захищати Україну». Поза громадською діяльністю займався приватним підприємництвом, у вільний час захоплювався автомобілями. 

Із перших днів повномасштабного вторгнення російської федерації добровольцем став на захист Батьківщини. Спершу боровся із окупантами у лавах батальйону «Свобода», давав відсіч ворогу на Київщині. Згодом боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на Донеччині у складі 5-ї окремої штурмової Київської бригади оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України. За особисту мужність був нагороджений численними відзнаками, зокрема, нагрудним знаком «Ветеран війни». 

У Ігоря Іванюка залишилися дружина, двоє синів, донька та двоє онуків.

Андрій Остапчук (06.11.1987-20.07.2023) Уродженець села Переможне Львівської області. 

Навчався у Комарнівському опорному закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Комарнівської міської ради Львівської області. Здобув професійно-технічну освіту у Львівському вищому професійному художньому училищі.

Після завершення навчання проходив військову службу у 169-му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого Сухопутних військ Збройних Сил України, згодом – у місті Яворів Львівської області.

Повернувшись, займався детейлінгом автомобілів. Був винятково турботливим і люблячим сім’янином.

Із початком повномасштабного вторгнення добровольцем став на захист Батьківщини від російських окупантів до лав 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України. Боронив суверенітет та територіальну цілісність держави на східному напрямку на посаді оператора відділення протитанкових ракетних комплексів. За особисту мужність був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».

У Андрія Остапчука залишилися мама, дружина, 6-річний син, сестра, племінники та велика родина.