Фотограф Мирослав Пархомик  двічі на день займається екстремальним спортом: зранку намагається сісти у Винниках в автобус, щоби дістатися на роботу, а ввечері  навпаки – штурмує маршрутки у Львові, щоби доїхати додому.

Відколи Личаківську закрили на ремонт, для мешканців міста Винники добирання до Львова й назад стало щоденним подвигом. Якщо раніше можна було доїхати до центру Львова приблизно за півгодини, то тепер п’ятдесят хвилин – це щастя. І це лише сама поїздка; не кажу вже про те, що автобусів на маршрутах стало відчутно менше, пише Мирослав Пархомик, Твоє місто.

Є свої плюси, щоправда. Щоранку я проходжу пішки одну зупинку до кінцевої, щоб сісти в автобус. Там черга. Все порядно. Не хочеш їхати, стоячи на одній нозі – пропускаєш маршрутку, в яку не вліз. Потім спокійно сідаєш – саме сідаєш! – на місце. Бо людей набивається стільки, що на Тракті Глинянському автобус уже нікого не підбере.

Можна, звичайно, чекати на приміські автобуси, запихатися в них (вони також зранку повітря не возять) і їхати до автостанції. Звідти 10-15 хвилин бадьорим кроком донизу, до церкви Петра і Павла, а там іще треба сісти в трамвай або інший автобус. Це вже як пощастить – якщо ніяких аварій із корками в центрі чи на Личаківській нема, то трамваї ходять справно й за чверть години можна доїхати до центру міста. Але ідеальні ситуації трапляються далеко не завжди, та й їзда з пересадками – задоволення сумнівне.

Дуже постраждали люди, які працюють на Пасічній. Раніше вони везли дітей до садків або шкіл у тому районі, а потім ішли на роботу. Тепер це велика проблема, бо з Винників до центру всі автобуси йдуть тільки через Богданівську, а це ж у зовсім іншому боці Львова. Ось вони тепер щодня намотують кілометри, багато хто з дітьми-дошкільнятами чи молодшими школярами.

Зі Львова пообіді доїхати назад у Винники – ще більша проблема. Маршрутки ходять рідко. Зі Львова практично неможливо не те що сісти, а навіть увійти в автобус. Інформація з GPS часто відсутня. Позавчора на маршруті я зафіксував чотири автобуси. Аж чотири!

Обурило й те, що за тиждень після зміни маршруту номер 29 його вирішили змінити ще раз, нікого не попередивши. Добиратися стало ніби трохи швидко, але ж так не робиться! Я телефонував до АТП, в управління транспорту, повідомив про самовільну зміну маршруту. В управлінні мені сказали, що в угодах з перевізниками не передбачено покарання і додали, мовляв, приватники роблять, що хочуть. Виникає запитання, навіщо ми утримуємо чиновників, які не можуть приструнчити порушників?

Люди не проти ремонтів вулиць, але це не означає, що Винники мають перетворитися на острів, відрізаний від Львова. Раніше також були свої нюанси з доїздом до міста, але зараз це поза межами реальності. Це щоденне кіно якось невідомого львівського Кустуріци, від якого так смішно, що хоч плач. Невже ремонт дороги має бути для людей, яких це зачіпає, постійним випробуванням або й приниженням? Чи таки правда те, що писав Юрій Винничук, що ті, за кого ми голосуємо, в маршрутках не їздять і їм начхати на наші проблеми?

Мирослав Пархомик, Твоє місто