У селищі Торчин на Волині дві рідні сестри втратили на війні своїх чоловіків протягом одного місяця.

Про це йдеться у сюжеті місцевого видання «12 Канал».

26-річний Матвій Оверчук і 37-річний Володимир Коваленко загинули в червні та липні 2022 року на фронті. Їхні дружини Юлія та Анна вперше розповіли про свій біль.

24-річна Юлія – мама маленького Мирона, якому нещодавно виповнився рік, і вдова. Її чоловік – 26-річний Матвій Оверчук загинув у селі Біла Гора біля Лисичанська.

Молода сім’я проживала в Києві. Коли розпочалася війна, Матвій вивіз сім'ю у безпечне місце, а сам пішов до військкомату.

«Сідає і каже: »Збирай речі, мені потрібно вас із Мироном завезти в безпечне місце, а самому піти в військкомат«. Я не хотіла збирати речі, казала, що нікуди не поїду», – говорить Юлія.

Але їхати таки довелося. Спершу з сином евакуювалися на Київщину, потім – на Волинь. Уже на Волині Матвій став до лав ЗСУ.

«Дивиться на Мирона і каже: »Ти – все, що зараз у нього є. Ти мусиш його берегти«. Я ще більше починаю плакати. Кажу, що ми планували бути разом», – крізь сльози згадує Юлія.

За її словами, після відправлення на фронт Матвій ніколи не проявляв слабкості і не скаржився ні на що.

«Він ніколи не жалівся. Ніколи не пожалівся на те, що йому погану форму дали, що немає озброєння, що погано харчують, що він не висипається, що він хворіє. Ніколи», – зазначає вдова.

Матвій Оверчук загинув 22 червня біля Лисичанська. Він зробив свій перший і останній постріл із ПЗРК, яким підбив ворожий винищувач. Ракета з другого російського літака вдарила по позиції захисників. Це сталося в селі Біла Гора біля Лисичанська.

Оверчук став першою втратою зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону 10-ї бригади. Героя поховали в рідному селі на Волині.

Сестра Юлії Анна на момент трагедії чекала з війни свого чоловіка Володимира. У перші дні повномасштабного вторгнення він долучився до місцевої тероборони, а згодом відправився на схід.

«27 червня він написав мені: »Прощаюся з тобою, нас кидають у саме г*но«. Потім він не дзвонив. Там дуже поганий зв’язок був. А 1 липня подзвонив. Ми поговорили буквально 30 секунд. Я взагалі його не чула. Тільки: »алло-алло«... Сказав, що потім передзвонить», – пригадує Анна.

Проте Володимир так і не зателефонував. Через кілька днів рідні почали бити на сполох.

«Думали, що він у полоні. Я себе налаштувала, що він у полоні. Ми обдзвонювали Донецьку і Луганську області. Бабі наснилося, що Вовка обіймається з Матвієм. Вона мені розказала. Я була така сердита. Я не думала, що його немає. Але, напевно, моя підсвідомість розуміла, до чого цей сон», – зазначає жінка.

Згодом до родини зателефонували побратими Володимира й повідомили про найгірше.

«Ми ніколи не думали, що Вова чи Матвій не прийдуть... А після смерті Матвія, я вже думала, що такого більше статися точно не може. Не може бути, щоби двоє загинули протягом одного місяця», – зі сльозами на очах говорить Анна.

Пізніше дружина отримала офіційне повідомлення з військкомату. 37-річний Володимир Коваленко загинув 19 липня 2022 року у бою.

«Зранку авіація їх накривала, вони тікали. Нібито втекли. Сіли перепочити. Всі сіли, а він ліг. Йому осколок потрапив у сонну артерію. Він загинув відразу... Він навіть не зрозумів, що помер», – переповідає вона слова побратимів загиблого бійця.

Сестри нагалошують, що для наих важливо, аби їхніх чоловіків і тих, хто також пожертвував своїм життям, пам’ятали як Героїв.