У Збройних силах України (ЗСУ) часто бувають ситуації, коли зброя є, а снарядів до неї немає, і навпаки. Про це боєць 12-ї бригади Національної гвардії “Азов” на позивний “Ніко” розповів в ексклюзивному інтерв’ю для TSN.UA. 

Воїн вказав на проблеми у війську. “Ніко” розповів, що деякі командири віддають нелогічні накази. Це все “зав'язує” руки бійцям та заважає результативно воювати.

“У нас (в Україні — ред.) я не проходив базовий курс. Але після того, як ми повернулися  Британії, ще деякий час перебували на території навчального центру. До нас привезли мобілізованих, які жодного разу в руках не тримали зброю. Ми займалися з ними по програмі, по якій самі займалися в Британії. Але поки не приїхав один дядько зі штабу і не сказав: ось книжка, і треба займатися тільки по книжці, і воювати треба теж по книжці. Хоча ми проходили навчання не по книжці, там була розроблена індивідуальна програма для виконання бойових задач на території України”, — каже “Ніко”.

За словами військового, в ЗСУ є такі бригади та підрозділи, у яких є совковщина. 

“Це нам зв’язує руки. У деяких ситуаціях ми можемо імпровізувати, додавати своє, рухатися так, як ми вважаємо потрібним”, — розповів “Ніко”.

Крім того, у ЗСУ є великий снарядний голод, каже військовий.

“Або дійсно не вистачає у нас снарядів або вони видаються на якісь певні цілі. Нещодавно я спілкувався зі своїм побратимом, він в розрахунку з артилерії і був на командному пункті на Лимані. І дають снаряди під якусь зброю: ось тобі десять снарядів і десять цілей. Іншим разом хлопці розуміють, що вони з першого пострілу не вразять ціль і не використовують ці боєприпаси, а використовують їх для того, щоб прикрити хлопців у піхоті. Іноді виходить ось так. Бо в нас дійсно дуже великий снарядний голод. І буває таке, що Франція поставила нам якісь там гармати. Але гармати є, а снарядів до них немає, або навпаки. Нам їх поставили, а ми їх не можемо використовувати”, — розповів “Ніко”.

Для довідки: Повномасштабне вторгнення застало “Ніко” у Харківській області, неподалік від Чугуєва. Його село було крайнім, перед яким зупинилася російська армія. Опинившись фактично, на лінії розмежування, він одразу намагався вступити до лав територіальної оборони. Разом із другом йому довелося заходити двічі на тимчасово окуповані території, щоб придбати їжу для своїх родин та мешканців села. Після загострення ситуації, він змушений був разом із сім’єю покинути рідну домівку. Після цього приєднався до ще тоді 92-ї окремої штурмової бригади в окремий мотопіхотний батальйон.

Брав участь у звільненні Харківської області, а згодом - у боях у Луганській області.

Під час одного із завдань отримав важке поранення, а в подальшому - ампутацію ноги. Попри це, продовжив службу вже у легендарній 12-ій бригаді НГУ “Азов”