«Твоє місто» перевірило, чи після отруєння півсотні львів’ян неякісною рибою на ринках міста покращились умови продажу м’ясних продуктів. Результати вражають. Про це повідомляє Твоє.Місто.

22 вересня десятки львів’ян звернулись до лікарні з симптомами харчового отруєння. За три дні кількість постраждалих сягнула шістдесяти, а експертиза показала, що причиною отруєння стала сальмонела. Усі ці люди їли копчену скумбрію, куплену у продавчині з Привокзального ринку. Тепер жінці загрожує вісім років ув’язнення.

Після інциденту на всіх ринках міста зняли з продажу копчену рибу. Та чи змінились вимоги адміністрації до якості та умов продажу м’ясних продуктів, через які найчастіше передається як сальмонельоз, так і смертельно небезпечний ботулізм? Щоб з’ясувати це, кореспондентка Tvoemisto.tv побувала на популярних львівських ринках.  

Найцентральніший львівський ринок – Галицький – ззовні має презентабельний вигляд. Людей небагато, черг і тисняви теж немає. Але мене більше цікавить те, що всередині. Прямую до м’ясного відділу.

Продавці з усіх боків вихваляють свій товар, запрошують покупців помацати – все свіженьке й домашнє!

Покупці охоче мацають м’ясо.

На запитання про дозвільні документи відмахуються: мовляв, вони є, але кожному покупцеві показувати їх не будуть. Про спеціальний одяг чи бодай рукавички тут, схоже, й не чули.

Сміття продавці кидають просто під ноги, а м’ясо препарують без рукавиць.

Випадково натрапляю на підсобне приміщення, де гучно працює м’ясорубка. Старша пані в домашньому одязі похапцем закидає шматки м’яса, що перемелюються на фарш. Готовий фарш пакує в поліетиленові пакети. Побачивши мене, затуляє м’ясорубку своїм тілом.

Так роблять фарш на Галицькому ринку.

«Керівництво суворо заборонило давати коментарі. Особливо після біди на Привокзальному ринку», – говорить санітарний лікар. Але запевняє: перевірку м’яса проводить щоранку.

«Перед тим, як потрапити на прилавок, м’ясо проходить низку аналізів. І тільки якщо воно безпечне та свіже, я даю дозвіл на торгівлю. Бували випадки, коли продавці привозили на збут м’ясо тварини, вбитої у стані агонії. Його продавати заборонено: доводилось завертати цілу партію», – каже лікар.

Раніше продукти, які потрапляють на прилавки, контролювала санепідемстанція. Два роки тому цю структуру почали реорганізовувати, а нещодавно уряд передумав і оголосив про остаточну ліквідацію СЕС. Планові перевірки на великих підприємствах тепер проводять лише раз на рік, на малих – раз на п’ять років. Про візит попереджають заздалегідь, а позапланові рейди проводять, лише коли хтось поскаржиться. І з цим усе не так просто: споживач має написати скаргу, з нею звернутись до органу місцевої влади, звідки скаргу передадуть до Держспоживслужби, далі інспектори проситимуть дозволу на перевірку в різних міністерств… Процедура може розтягнутись на місяці. Коли дозвіл нарешті отримають, продукцію, яку необхідно було перевірити, вже можна не знайти. Тому довести, що ви отруїлися саме продуктами з ринку, складно.

Попередні масові спалахи харчових інфекцій у Львові були пов’язані саме з курятиною.

Прямую на сумнозвісний Привокзальний ринок. Тут у порівнянні з Галицьким і місця більше, й товару, й людей. Знайти рибний та м’ясний відділи неважко – йду на запах.

Цього разу йду не сама, а з керівником м’ясного відділу Тарасом Тадеощуком. Мій візит його не здивував, і він радо погодився скласти мені компанію.

«Те, що ви зараз бачите – це рейдерське захоплення ринку, – каже Тадеощук. – Багато з цих продавців не мають навіть санітарної книжки, мовчу вже про дозвільні документи на продукцію. Коли адміністрація приходить із перевіркою, жіночки здіймають несамовитий ґвалт. Вони об’єдналися у профспілку і намагаються захищати свої інтереси. А про безпеку покупців ніхто не подумав».

За прилавком м’ясного ряду.

Поки Тарас Тадеощук перевіряє документи у продавчинь, я зазираю за їхні робочі місця. Калюжі крові, шматки м’яса, особисті речі вкупі з брудними ганчірками – картина буквально за кожним прилавком. Біля деяких яток стояти неможливо: сморід виїдає очі.

Судячи з запаху, ця риба не лише не заморожена, а й не охолоджена вже віддавна.

«Вся продукція зберігається без холодильників. Якщо холодильник і є, він часто просто бутафорський – або зламався, або ніколи й не працював», – каже Тадеощук.

Холодильник із ковбасами відключений. Ботулізм не дарма назвали «ковбасною хворобою»

Продавчині з Привокзального не соромляться фотоапарату й навіть не намагаються приховати безлад і бруд. Поміж яток вільно гуляють собаки. Вони почуваються тут королями, їм часто-густо перепадає ласий шматочок з прилавку. Залітають і птахи – точно не на закупи.

Тут різали м’ясо.

Робоче місце продавця. Сало лежить просто на прилавку.

«Якщо дозволи на торгівлю все ж є, не факт, що вони справжні. Я не раз чув про купівлю таких довідок. На жаль, не знаю, скільки це коштує», – веде далі керівник м’ясного відділу. Згодом одна з продавчинь у приватній розмові натякає: купити довідку не проблема, коштує це не більше 200 гривень.

Такий вигляд має дозвіл на торгівлю на Привокзальному.

Антисанітарія й м’ясні продукти, що зберігаються без охолодження – ідеальні умови для розмноження збудників смертельно небезпечних інфекцій. У м’ясі та напівфабрикатах із нього бактерії сальмонели виживають і швидко розмножуються.

Ганчірки, мотлох, м’ясо. Незабаром його пропонуватимуть покупцям.

«На зараження впливає безліч факторів, особливо те, як ці продукти зберігаються і як продаються,– коментує завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця Ольга Голубовська. – Ніде у світі нема таких стихійних ринків. Ніяка країна не може собі дозволити, щоб продукти продавались із землі чи з брудних прилавків. Над цим ведеться суворий контроль, бо локалізувати спалах інфекції й лікувати людей державі коштує дорожче, ніж профілактичні заходи».

Це не значить, що купувати продукти на ринках не можна. Проте варто, по-перше, уважно перевіряти дозвільні документи, по-друге, звертати увагу на вигляд як товару, так і продавця. Й не поспішати вірити, що м’ясо на прилавку свіже, якщо ніде поруч не видно холодильника.

Текст і фото Дар’ї Бавзалук