Президент США Дональд Трамп відступив від крайнього терміну, встановленого на День подяки, щодо угоди в Україні, попри своє бажання вважатися миротворцем. Про це пише CNN.

Це ключовий сигнал того, що майбутня розв'язка його мирної ініціативи – тепер зустріч у Москві між його посланцем Стівом Віткоффом і Кремлем – ймовірно, не призведе до раптової угоди про припинення вторгнення Росії.

Розбіжності між Києвом і Москвою залишаються надто очевидними, а причини їхньої впертості надто просякнуті жертвами, тривогою та кров’ю. Небажання президента Росії Володимира Путіна прийняти будь-яку пропозицію, яка не залишає йому контролю над усією східною Донецькою областю України, ймовірно, залишиться очевидним протягом наступних днів.

Остання пропозиція США, що надійшла до нього, очевидно, позбавляє цю ключову поступку з плану, інформація про який витікла минулого тижня, що ні Київ, ні його європейські союзники не вважають доцільним з військової чи політичної точки зору. Враховуючи десятирічну історію цієї війни, є підстави сумніватися у щирості Москви.

Ця повторювана, циклічна нездатність зрозуміти прірву між двома ворогуючими сторонами – вироблену на двох окремих переговорних шляхах – зрештою є причиною того, що прогрес завжди здається таким близьким, але водночас таким недосяжним. Переговори щодо однієї угоди з Україною, а потім іншої з Росією, а потім надія на те, що вони достатньо зблизиться, щоб утриматися, створюють спокусливу ілюзію прогресу, але на практиці це нікуди не веде. Камені спотикання залишаються незмінними.

Значна частина запропонованої угоди містить у собі ймовірні теоретичні ідеї щодо майбутніх альянсів, фінансування чи обмежень. Але, як і частини минулих меморандумів, ці елементи можуть перетворитися на щось більш практичне або взагалі зникнути протягом місяців після підписання будь-якої угоди.

Україні не потрібна буде армія в 600 000 осіб, що є лімітом, запропонованим у проекті угоди, якщо вона справді прагне миру. Членство в НАТО, ймовірно, стане менш нагальним і менш життєздатним у мирний час, коли Україна повинна буде демобілізуватися та впоратися з економічним кошмаром повоєнної економіки, зі шкодою, яку це завдасть цілісності її збройних сил.

Найважливіше питання полягає в тому, чи справді будь-яка угода зупинить війну. І президент України Володимир Зеленський, ймовірно, знову зіткнеться з жахливим компромісом. Він повинен зважити цінність майбутніх гарантій безпеки, формалізованих Сполученими Штатами та Європою, з реальною та неминучою шкодою, яку поступка Донецьком завдасть його та Україні політичному та військовому становищу. Це поганий вибір, якщо угода залишається чинною. Немає вибору, якщо в довгостроковій перспективі, як і раніше, Кремль не дотримуватиметься угоди.

Найближче майбутнє не приносить кращих новин. Уряд Зеленського охоплює безліч криз. Дедлайн президента Дональда Трампа витіснив із заголовків корупційний скандал, який знову сплив у п'ятницю після новини про те, що слідчі з питань корупції обшукали будинок його керівника апарату та головного переговірника Андрія Єрмака.

Українська армія переживає кризу людських ресурсів. Фінансування від європейських союзників Києва наступного року під питанням, хоча Європейський Союз нещодавно заявив, що вважає, що зможе подолати розрив. А на передовій розгортаються три окремі кризи: Росія швидко просувається в Запоріжжі, повільно, але неминуче в Покровську Донецької області та просувається в Куп'янську, далі на північ. Україна не може боротися з такою кількістю пожеж з такою невеликою кількістю солдатів.

Решта Донецька, що знаходиться під контролем Києва, також перебуває під загрозою цієї зими. Головний військовий вузол Краматорськ вже зазнає атак російських безпілотників малої дальності, оскільки московські війська знаходяться досить близько. Київ не збирається повертати територію у Росії найближчим часом.

Мовчазна надія Києва та його союзників, можливо, марна, полягає в тому, що Україна зможе довести до межі жорстоке марнотратство людських ресурсів Росії та її повну економічну зосередженість на війні та побачити, як вона розколюється. Неможливо передбачити, наскільки далеко може бути колапс у таких закритих суспільствах, як Росія. Повстання Вагнера 2023 року здавалося фантастичним, поки люди Євгена Пригожина не вирушили до Москви протягом бурхливих 72 годин. Проблеми України більш очевидні, і вони гострі.

Боротьба, яка чекає на Зеленського, сповнена ризиків. Росія має більше ресурсів і робить серйозний прогрес на місцях. Боротьба України екзистенційна – їй не вистачає розкоші Москви одного дня вирішити, що з неї досить, і зупинити натиск. Але сумарний вплив останніх 10 місяців незграбності, дипломатичної плутанини та хлистової кризи наблизив немислиму угоду до можливості.

Ідея про те, що Україна поступиться територією Москві в обмін на мир, відкрито висміювалася Києвом та Європою на початку цього року, а також протягом усієї адміністрації Байдена. Тепер вона знайшла своє відображення в першій версії 28-пунктного мирного плану Трампа. Вона зникла з витіклої європейської контрпропозиції, але, очевидно, не з максималістського списку бажань Путіна.

Цикл, безумовно, тепер повториться. Спеціальний посланець Трампа Віткофф, ймовірно, знову почує під час свого візиту до Москви, що Путін не поступиться його вимозі, щоб Україна відмовилася від Донецька в обмін на мир. Віткофф повідомить про це Трампу. На Зеленського знову чинитимуть тиск, і може настати ще один дедлайн у стилі Дня подяки.