Отець Павло Дроздяк пояснив навіщо проводиться загальноміська вервиця — це можливість бути разом

У цю неділю, 6 жовтня 2019 року, у Львові відбудеться традиційна загальноміська вервиця  Львівської Архиєпархії УГКЦ. Про тематичну присвяту цьогорічної молитви, важливість такого заходу та участі у ньому містян і гостей Львова повідомив о. Павлом Дроздяк, капеланом Львівської міської ради, сотрудник Архикатедрального Собору святого Юра, керівник прес-служби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ, місіонером Божого Милосердя. Про це він розповів у інтерв’ю церковному виданню “Духовна Велич Львова”.

Фото: Павло Дроздяк, керівник пресслужби Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ

Отче, у жовтні у Католицькій Церкві є традиція почитання вервиці, відповідно здійснюються окремі молитви. Чому так?

Місяць жовтень у Католицькій Церкві справді присвячений особливому молінню до Богородиці, зокрема молитві вервиці. На цьому молінні в особливий спосіб акцентував святий Папа Іван Павло ІІ у своєму Апостольському листі «Rosarium Virginis Mariae». Знаємо, що Папа навіть додав п’ять світлих таїнств до молитви Вервиці, вшановуючи Богородицю у щонайвеличніших спосіб, а також проголосив свого часу рік Вервиці, що тривав від жовтня 2002 до жовтня 2003 років. Його послідовники на Апостольському Престолі та наші Архиєреї закликають жовтень присвятити молитві вервиці, опираючись на численні об’явлення Богородиці, в яких Вона ознаменувала вервицю як могутню зброю проти диявола і великий захист. Ми, як частина вселенської Церкви, що спільно акцептує духовність, хочемо долучитися до всецерковної, всезагальної молитви на вервиці, яка є абсолютно східною практикою. Коли ми говоримо про таку молитву, дехто часто асоціює її із західною традицією. Але це не так. Можна навіть подискутувати, хто перший практикував Ісусову молитву і молитву на вервиці, свідчення Богородичного правила.

Чим особлива молитва на вервиці у порівнянні із звичайною молитвою?

Молитва на вервиці є особливою, бо ми взиваємо про поміч до Пресвятої Богородиці. І тут не важлива вервиця як річ, а молитва на ній до нашої Заступниці. Пресвята Богородиця — це двері Милосердя, у які ввійшов Господь у цей світ. Вона є нашою небесною Матір’ю. Завдяки Її материнському заступництву можемо випросити у Бога благодаті. Богородиця є нашою охороною перед дияволом, бо саме через Неї у світ приходить Спаситель, який знищує владу нечисті. Тому ми звертаємось до Божої Матері з особливим пієтетом. Тут кожному у стосунку з Богородицею притаманні такі материнсько-синівські почуття. Гадаю, що нема такої людини, яка б маму не потребувала, бо на певних етапах життя вона нам необхідна. Відчуття присутності занурює нас у сферу безапеляційної любові. Якщо пригадати собі своє дитинство, кожне розбите коліно чи рука зцілювалися після поцілунку матері. Тому акцептуємо любов рідної мами і звертаємо її до Богородиці. Адже  її «поцілунок» вгамовує біль нашого життя. Ми звертаємось до Неї не лише тоді, коли нам болить, але й коли нам радісно. Бо ми часто сприймаємо молитву виключно як волання про свої потреби. Але у ній важливий елемент подяки. Така спільна молитва на вервиці є гарною можливістю подякувати Богові за все і особливо — за заступництво Богородиці. Молитва на вервиці виховала велике покоління блаженних новомучеників нашої Церкви. Молитва на вервиці до Богородиці була вчителькою життя для вірних у підпіллі, ця молитва була своєрідним маркером, який давав відчуття присутності живої Церкви. Мені одна сестра-монахиня колись зробила подарунок — намалювала комікс. На ньому був зображений ангел, що підіймався вгору, опустивши вервицю, за яку я тримався. Сестра хотіла показати, що, тримаючись вервиці, ти тримаєшся неба. Це добре, що ми розпочали таку традицію бути разом, бо насправді ми мало часу є разом, бо часто ми є локально у своїх парафіях. Спільна молитва здатна нас єднати.

Наступної неділі, 6 жовтня, відбудеться загальноміська вервиця. Це вже щорічна традиція. У чому полягає важливість заходу?

Коли єднаємося, то бачимо, що наша спільна традиція збиратись у жовтні на вервицю вчить нас бути свідком, свідком віри та цінностей. Те, що робить наше місто творчим, – вміння бути разом. Бо нам також треба вчитися цієї єдності. Вервиця нас об’єднує. Богородиця збирає нас, своїх дітей, які є різними, але водночас кожен – Її дитина. Вона вчить нас цієї єдності. Ми йдемо, щоб зустрітися з Мамою, яка провадить нас нашим містом. Ми завершуємо свою «мандрівку» тут, перед обличчям Праведного Митрополита Андрея, розуміючи , що саме тут маємо це осердя духу. Бо, якщо пригадаєте події 30-літньої давності, вони нас ведуть на Святоюрську гору, де відбувся перший проблиск воскресіння не лише Церкви, але й нашої держави. Саме львів’яни показали, що означає бути тими, які вірують в Бога. Людина, що вірить, є свобідною від ідеології. І це також вірянин декларує своєю присутністю на таких спільних заходах.

Тема цьогорічної вервиці — вшанування блаженної Йосафати Гордашевської  і пригадка 30-ліття виходу з підпілля УГКЦ. Чому такі різні часові проміжки? 

Це справді різний час, але блаженна Йосафата – плід Христової Церкви, плід віри. Блаженна Йосафата — львів’янка, що ходила вулицями нашого міста, творила тут колосальну роботу соціального спрямування, ревно служила Господеві. Якби не було цього Божого Благословення — нічого б не було. Цьогоріч маємо низку ювілеїв – ювілей від дня народження блаженної Йосафати як для цього світу, так і для неба. Тому, гадаю, гідно і достойно є нам, львів’янам, пройти цей шлях з львів’янкою, яка у сонмі блаженних заступається за наше місто.

Коли ми говоримо про ювілейну дату виходу з підпілля, то у вересні-жовтні підходить до завершення наша низка святкувань. Адже з весни 2019 року розпрацьована програма заходів на всецерковному і парохіяльному рівнях. І ця вервиця, яку будемо жертвувати, — це подяка за події тридцятилітньої давнини. Хоча під час вервиці будемо більше розважати над постаттю блаженної Йосафати, звертатимемося і до тих подій, адже блаженна свідчила своєю постаттю про свободу дій, служіння. 30 років тому відбувся вибух нашої Церкви. Церква не з’явилася нізвідки, а була, існувала у підпіллі, у різних куточках світу, де перебували українці. Нещодавно ми згадували про події, які заповідав Патріарх Йосиф — коли держава буде незалежною, перенести його прах до Собору Юра у Львові. Але, коли буде Божа воля і воля всіх християн, перенести його мощі до Софії Київської. Подяка за події тридцятиліття легалізації нашої Церкви — це не лише згадка про події, які відбулися, але й оцінка результатів, плодів за цей час, того, що ми як Церква здобули. Без сумніву, одним із таких якісних способів служіння — це бути з людиною. Наша Церква разом з містом запровадила і підтримує низку соціальних проектів: для малозабезпечених, безпритульних, людей з інвалідністю, нечуючих. Окрім того, впродовж 30 років є розвиток пенітенціарного служіння, знову-таки разом з містом є низка проєктів щодо душпастирства охорони здоров’я, зокрема паліативне служіння, започатковане ще з ініціативи Митрополита Андрея. Маємо дякувати за це Богові, адже виклики такого служіння є більш, ніж особливі. Дякуємо за капеланство в органах місцевого самоврядування, Львівській міській раді. Бо це також особливий тип служіння. Також, дякуючи за ці 30 років, ми не можемо не подякувати за наших військових капеланів, особливо за о. Степана Суса, який свого часу вийшов з-поза меж храму зі своїми однодумцями, присвятивши себе у служінні для військових. Сьогодні Гарнізонний храм св.ап. Петра і Павла не лише відіграє важливу роль в житті нашого міста, він має глобальний характер. І ось за це треба дякувати Богові. Бо Церква — це не будівля, а люди. Наша вервиця — це спосіб бути разом, проаналізувати, наскільки багато ми всі робимо.  

Чому важливо мирянину долучатись до таких заходів, як загальноміська вервиця? Часто можна почути від містян, мовляв, знову чергова хода, перекривають рух, створюють незручності…

Щодо цих гострих дискусій про перекриття руху, то хочу наголосити, що саме Львівська Архиєпархія УГКЦ проводить свої масові заходи лише двічі на рік — загальноміська Хресна дорога і вервиця. Ці заходи не відбуваються серед робочого тижня, а в неділю, щоб не створювати незручностей. Вервиця має значно коротший маршрут, ніж Хресна дорога. Вона розпочинається у храмі св. Архистратига Михаїла, опісля через площу Ринок, біля пам’ятника Тарасу Шевченкові прямуємо на Святоюрську гору. Якомога швидше проходимо відрізок вул. Підвальної, щоб не затримувати руху. Ми нікого не звинувачуємо, що хтось не поділяє нашої думки. Це право свобідного волевиявлення нашої релігійної приналежності. Ми плануємо з містом наш захід заздалегідь, про що містянам відомо. Чому важливо долучатися? Це має бути потреба кожної людини. Ти нікого не зможеш змусити полюбити Бога. Є просто потреба бути разом у спільноті, спільно молитися і дякувати. І це насправді окрилює. Люди прагнуть разом звершити хоч короткий, але шлях, подібно як було це під час Революції Гідності. Молитва — це наша спільна справа. Ми просимо інших поважати наше бажання, наш вибір бути з Богом, свідчити про це у нашому місті. Хоча Львів сьогодні дедалі більше модернізується, проте ядро, серце міста — духовне. Львів — це місто, де є декілька митрополитів різних конфесій; місто, яке вірує. Якщо я приїжджаю у таке місто, то маю поважати духовні потреби тих людей, які тут живуть і будують його. Запрошуємо усіх долучитися до спільної молитви, пройти цей шлях разом, дякуючи Господеві за всі прекрасні дари у житті, за перемоги і невдачі, і нашій небесній Матері за заступництво і опіку!

Усі оперативні новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!