Політ очима бортпровідника (фото)

Один день польоту очима бортпровідника

Через гуркіт авіаційних двигунів на пероні аеропорту чути скрип гальма автобуса, підкрався.

Отримав «дозвіл» у командира, даю команду «Boarding position», щоб Сашко зайняв своє робоче місце у салоні. Подаю «ground staff» сигнал на посадку пасажирів у літак. У салоні грає легка атмосферна музика. На борт піднімаються перші пасажири. Я вітаю їх на борту літака, натискаю клавішу лічильника, рахую пасажирів.

«Доброго дня. Вітаємо вас на борту…» — і так 56 разів. Перед очима проходять обличчя і образи.

Пятисекундне знайомство із кожним пасажиром більш-менш дає розуміння, про те, як він буде себе почувати на борту.

Туристи, бізнесмени, приємна літня парочка як ідеал довгих і міцних стосунків, жінка з чарівним п’ятирічним хлопчиком, чоловік в діловому стильному пальто і молода сімейна пара з немовлятком – гості нашого рейсу до Львова.

У процесі знайомства з кожним пасажиром я встигла відповісти на декілька запитань: “Скільки летіти? Яка погода у Львові? Що за літак? Скільки йому років? Чи буде трясти літак?”

І таке інше.

У відповідях в яких я була не зовсім впевнена, я тактовно посміхнулась і відповідала, що, перепитаю у пілотів. Сашко в цей час допомагав пасажирам знайти своє крісло в салоні та розмістити свої особисті речі на багажних полицях. Краєм ока спостерігаю за метушнею на пероні: завантаження багажу, заправка сусіднього літака паливом, і поетично красиві взліти літаків.

Зайшов крайній пасажир і «рамп агент» мені сказав, що посадка пасажирів завершена.

Дехто з пасажирів стоїть в проході, вкладаючи зимові речі на полиці, а дехто ще в пошуках свого крісла. Я сповіщаю по PA інтерфона в салон «Boarding is completed» — і мій друг робить контрольний підрахунок пасажирів.

Від тепла у салоні не залишилось і сліду, чергову порцію зимової свіжості заніс «рампагент» Павло. Молодий рум’янощокий хлопець, одягнений в яскраво- зелену куртку, віддав мені польотні документи (loadsheet та passenger list) і ще чималий стос службової кореспонденції. Як завжди в посмішкою, Павло запитав: «Все в порядку?»

Я відповіла, кивнувши головою із взаємною посмішкою. Доклацавши своїм лічильником, Сашко показав мені результат підрахунку пасажирів. На лічильнику число 56. Я звірила зі своїм лічильником та польотними документами — все вірно, 55 плюс один. Слава Богу зійшлось з першого разу.

Я чітко відрапортувала командиру дані по кількості пасажирів на борту і отримала дозвіл на закриття вхідних дверей.

Як космонавт, я помахала «ground staff» і звичним рухом ручки, закрила вхідні двері. Одразу після цього в салоні стало трішечки затишніше та тепліше.

Я перевела двері в польотне положення і почала вітати пасажирів через інтерфон.

«Доброго ранку, шановні пасажири та юні мандрівники. Раді вітати вас на борту нашого літака, який виконує рейс в аеропорт міста Львова. Розрахований час польоту одна година двадцять хвилин. Влаштовуйтесь зручніше і приготуйтесь до повітряної подорожі. Екіпаж зробить політ безпечним і комфортним для вас. Дякуємо за увагу».

Інформація, яку я промовляла тисячу разів на різних мовах світу для пасажирів, як завжди лилась з вуст дзвінким голосом. У черговий раз чую свій голос з пасажирських динаміків в салоні і ніяк не можу до нього звикнути.

Пасажири займаються підготовкою до вильоту, чути шум роботи бортових систем, розпочинається запуск двигунів. Сашко, звикнув до температури салону, зняв з себе піджак і почав готуватись до ознайомлення пасажирів з правилами безпеки на нашому літаку. Я увімкнула записану красивим голосом «Demo- інформацію», мій колега показує як користуватись ременями крісла і в салоні чути клацання пасажирських ременів. Пасажири готуюся до зльоту. Двигуни запущені і я чую як через фільтри системи кондиціонування в салоні почало поступати тепле повітря.

На панелі термометр показує 23 градуса за Цельсієм. Я роблю візуальний контроль закріпленого обладнання на кухні, ще раз перевіряю туалетну кімнату і чую як літак плавно хитнувся і почав рух. Сашко закінчив знайомити пасажирів з аварійно рятувальним обладнанням. Він бадьоро пішов по салону і перевірив його готовність до взліту. Перевіряє, чи пристебнуті всі пасажири, дивиться щоб шторки ілюмінаторів були відкриті і спинки крісел були у вертикальному положенні.

Я тим часом допомагаю пристебнути півторарічного малюка ременем-петльою до ременя мами.

Впевнившись в проробленій роботі, Сашко відрапортував мені: «Cabin secures». Я зробила світло в салоні не яскравим і через внутрішній зв’язок також повідомила командиру літака «Cabin secured». Командир, зробивши велику кількість операцій у кабіні, прийняв мою доповідь і побажав гарного польоту. Весь процес «boarding» і руління зайняв не більше п’ятнадцяти хвилин. Літак не прийшлось обробляти проти обледенілою рідиною, його поверхня була чистоюце означає, що ми вилетимо вчасно і якщо пощастить, то прилетимо навіть трішки раніше запланованого часу.

Літак спокійно рухається по гладкій руліжній доріжці. Звуки двигунів, як дикий звір, то ревуть, як ведмідь, то затихаютьлітак наближається до злітної смуги. Ми зайняли свої службові місця і пристебнули ремні безпеки. З кабіни прозвучала, звична нам команда, “Cabin crew take your seats”.

Двигуни на взльотному режимі! Гул гвинтів змінився більш потужнім звуком.

Я відчуваю, як мене вдавлює в крісло. І ще секунда і літак, долає земне тяжіння і плавно відривається від бетонної полоси. Шум наступаючого в салон повітря з системокондиціонування, з часом заглушає шум двигунів. Літак як живий організм, повільно і глибоко дихає. Ми набираємо висоту. Сонце стає все ближче і в салоні світлішає.

Після добрячого морозного аеродромного ранку якось стає спокійно і затишно. Деякі пасажири навіть заснули.

Подвійний дзвіноквідключили табло «Пристебнути ремені! Відключити електронні пристрої». На панелі бортпровідника я вибираю наступну звукову доріжку з обов’язково інформацією для пасажирів і включаю її. Світло в салоні я вибрала з інтенсивністю 10 %цього достатньо.

Сашко розстебнув свої ремені і склав у службове крісло.

Він пройшовши по салону, перевірив стан пасажирів. Все в порядку, всім комфортно. Я тим часом, зв’язалась з кабіною по інтерфону, щоб дізнатись відчуття і настрій у пілотів. Мені відповідають бадьорі голоси Сергія і Володіхлопці в чудовому настрої і сумувати їм немає часу. Пілоти попросили гарячої кави, а Вовчик і сендвіч. «Зараз зроблю!»так само бадьоро відповіла я їм. Пару хвилин і легкий сніданок для пілотів в мене на таці.

Поновивши помаду на своїх губах, я пішла по салону. Цікаво спостерігати за пасажирами. Хтось спить, хтось гіпнотизує повітряний гвинт двигуна, а хтось з зацікавленістю намагається роздивитися, що я несу на таці. Коли наближаєшся до кабіни то чуєш, як змінюється і звук в салоні. Ближче до двигунів він відчутний, але такий самий спокійний і заспокійливий.

Я відкрила двері переднього вантажного відсіку — тут дещо інша картина.

Праворуч та ліворуч за сітками пасажирські валізи і дитячий візок. Тут менш затишно, але також спокійно. На панелі пілотських дверей світиться зелений сигнал- двері відчинені, пілоти чекають на мене.

В яскравій від сонця кабіни вирує життя! Хлопці в сонцезахисних окулярах дивляться за приладами та у вікно. Під нами пропливають чарівні хмари, над нами яскраве зимове сонце і інколи можна бачити інверсійні сліди літаків, які пролітають поруч.

  • Як справи, Іринка, як пасажири?позитивно запитав мене командир.
  • Добре, Сергію!Відповіла я.Як ви тут?
  • Теж все супер!бадьоро відповів Сергій.Як температура в салоні?
  • Дякую, комфортна,відповіла я і передала Сергію його каву.

Володя тим часом вів переговори з шумним диспетчером. Підтвердивши заданий маршрут, він посміхнувся прийнявши підніс з сніданком.

  • Дякую, Іринка,бадьоро подякував Вовчик.
  • Приємного тобі,відповіла йому я і пішла з кабіни.

Опинившись знову в передньому вантажному відсіку я на хвилинку затрималась тут, так як мої очі осліпли в неяскравому світлі після яскравої кабіни. Декілька секунд і я знову в салоні.

Мама малюка попросила мене підігріти пляшечку з дитячим харчуванням. Літня пара попросила ковдру. Пасажирка, для якої були замовлені квіти, вдумливо дивилась в ілюмінатор. Я пройшла до хвоста літака на кухню, і в металеву посудину набрала теплої води, щоб підігріти дитяче харчування. Сашко вже підготував троль для сервісу, зробив чайники з чаєм та кавою, підготував склянки «трійки» і додатковий цукор та вершки. Я зробила в салоні світло яскравішим і по гучномувцю звернулась до пасажирів: «До уваги пасажирів, сьогодні у нас на борту є непроста людина, в пасажирки Татяни К. сьогодні День Народження. Давайте її привітаємо оплесками і побажаємо гарного настрою і приємних подорожей з нами! Дякую за увагу».

Олександр взяв пишний букет троянд, і як джентльмен, статною ходою відправився вручати цей чудовий букет неймовірній дівчині. Пасажири плескали Тетяні К. і вона взявши букет, від хвилювання стала такою ж червоною, як ці квіти.

Аплодисменти стихли і пасажири трішки взбодьорилися. Я одягнула свій фартушок і ми викотили троль в салон та почали обслуговування.

«Пасажири будь ласка прохолодні напої, сік яблучний, апельсиновий і томатний, мінеральна вода, чай та кава».

Так ми обслужили всіх пасажирів. Великим попитом зранку користувались чай та кава. У салоні одразу всі разом почали шарудіти целофановими пакетиками з цукром і мішалками. Поки ми обслуговували, на кухні в теплій воді підігрілась пляшечку з дитячим харчуванням. Я віднесла її молодій сім’ї.

Сашко зібрав сміття у салоні, а я слідом віднесла ковдру літній парі. Після нашого обслуговування в пасажирських динаміках ми почули голос командира. Він розповів пасажирам польоту інформацію.

«Пані та панове, юні мандрівники, говорить командир літака. Мене звати Сергій і разом з моїми помічниками: другим пілотом Володимиром і бортпровідниками Іриною та Олександром ми виконуємо рейс до Львова. Наш літак летить на висоті 7 тисяч метрів, температура за бортом –38 градусів за Цельсієм. По маршруту прогнозується сприятливі метеоумови. Погода в аеропорту призначення зимова, сонячна. Ми очікуємо прибуття до Львова згідно розкладу. Нагадуємо що куріння на борту літака суворо заборонено. Також сподіваємось бачити вас частіше на бортах наших літаків. Бажаємо вам гарного польоту. Дякую за увагу».

Коли командир закінчив інформацію, я подзвонила по внутрішньому зв’язку в кабіну і подякувала Сергію за увагу до пасажирів. За одно і поцікавилась, чи не бажають вони чогось перекусити. Володя попросив мене забрати тацю з кабіни.

Коли я йшла по салону у черговий раз, пасажири вже менш звертали на мене увагу. У кабіні все було так само спокійно, хлопці при справі. Сергій передав мені привіт з сусіднього борту, який прямував до столиці з Івано-Франківська. Там в кабіні був мій старший браткапітан Ігор. Дуже приємно отримувати вісточку в небіце звучить дуже приємно, космічно.

А Володя вирішив пригостити мене іноземною плиткою шоколаду з літачками на обгортці. Це було дуже мило і приємно.

У Львові мінус п’ять,сказав Сергій.Знижуємося через двадцять хвилин.

Добре, Сергію,посміхнулась я,як увімкнете «табло» ми підготуємо салон.

Коли я поверталась із кабіни, п’ятирічний хлопчик побачив в моїх руках яскраву обгортку плитки шоколаду і я не змогла йому відмовити у солодощі. Для нього це був майже подарунок мрії, а його мама трішки засоромилась, але була щиро вдячна. Поки дійшла до хвостової частини літака, на вільний підніс зібрала рештки сервісу. Пасажири відпочивають. Літня пара спілкується тримаючись за руки, молоді батьки годують малюка, Тетяна К. насолоджується ароматом і красою букета, а діловий хлопець готує звіт у своєму ноутбуці.

Частина пасажирів спить, хтось розгадує кросворди, хтось грає в ігри на телефоні, а хтось знімає відео польоту, щоб потім поділитися ним в соц-мережах.

На кухні мене чекав Сашко і фірмовий стаканчик з ароматним трав’яним чаєм.

Він був дуже влучним в дану хвилину. Як Сашко здогадався про моє бажання? Я зробила ковток терпкого і теплого напою і уявила собі зелений та квітучий альпійский лан.

Але хвилину моєї слабкості відволік виклик пасажира. Я подивилась з кухні в прохід. Але довго шукати не довелось, пасажир в носовій частині літака стурбовано подивився у мій бік і я пішла до нього. Це був іноземець середніх років в діловому костюмі. Він був дуже стурбованим тим, що може не встигнути на свій транзитний рейс до Варшави. Я переконала його в тому, що в нього буде достатньо часу, щоб пройти всі етапи реєстрації на новий рейс. Добре що він летів без багажу і це підвищувало його шанс на успіх. Доки я поверталась до кухні, до мене звернувся молодий хлопець та попросив склянку води, щоб запити таблетку. В бідного хлопця розболілася голова. Я запитала його чи потрібна йому медична допомога, на що він мені відповів: «Дякую. В літаку в мене часто таке буває. Склянка води і ваша посмішка мене врятують».

Повернувшись на кухню, я попросила Сашка віднести молодому хлопцю на 15D склянку води, а сама зв’язалась з кабіною і описала ситуацію з іноземним пасажиром.

Сергій, з’єднався з диспетчером та відповів мені: «Іринка, ми прилітаємо на 10 хвилин раніше і в пасажира буде запас часу, щоб встигнути на свій рейс до Варшави. Інформацію ми передали. Нехай не хвилюється».

Я повернулась до  іноземця і передала йому добрі новини від командира. Пасажир заспокоївся і відповів: «Ірино, ви дуже уважні до мого прохання. Дякую вам».

Коли я йшла по салону, я знову звернулась до молодого хлопця.

Як ви себе почуваєте?
Дякую вам, Ірино та вашому колезі. Вже краще. Біль пройшов.
Мені приємно. Якщо вам знадобиться допомога, будь ласка звертайтесь,відповіла я пасажиру і повернулась на кухню.

Мій чай вже вистиг і прийшов час знижуватися. Нас хтось ніби потягнув за хвіст, так наш літак став потроху збавляти швидкість та висоту. Шум двигунів трішки притих, ми прибуваємо в пункт призначення. Пасажири трохи збадьорилися і почали забирати свої речі та готуватися до посадки. В салоні прозвучало два сигнали і засвітилось «табло». Розпочався черговий етап – підготовка салону і пасажирів до посадки. Я надала пасажирам інформацію про зниження літака, а Сашко надягнув свій піджак відправився готувати пасажирів до посадки. І знов ремені, та спинки крісел, столики та шторки ілюмінаторів. Все було зібрано, закріплено, піднято і прищіпнуто.

Я перевірила кухню та туалетну кімнату. Тролі закриті, на гальмах і закріплені.

Туалетна кімната вільна і закрита. Ми закінчили підготовку салону і пасажирів до посадки. Сашко зробив мені доповідь, і я також доповіла це в кабіну«Cabin Secured!»

Я зменшила яскравість світла і поступово в салоні стало трішки темніше, ми знизились і увійшли в хмари. Чується, як за кінцівки крил гладять пухнасті хмари гойдаючи літак.

Сашко заповнює свої накладні, а я, тим часом, готую свої документи та перевіряю службову кореспонденцію.

Літак, як живий, почав виконувати віражі то в ліво то в право. Звук двигунів стає чути то гучніше то тихіше. Ще трохи і він заговорить з нами. Коли літак вийшов із хмар, в салон знову потрапляє багато світла. В ілюмінаторах видніються засипані білим снігом поля. Пасажири милувались зимовою природою Галичини. Все нижче і нижче… Все ближче і ближче… Прозвучала команда з кабіни і ми зайняли свої службові місця. Хлопок, і можна було відчути як вийшли шасі та стали на замки.

Літак трішки хитнуло, ніби то птах розправив пір’я. Пару хвилин і літак завмирає над смугою, милуючись крайніми секундами польоту.

Легке торкання бетонки і чутні різкі удари шин від стиків плит. Різкий гул гвинтів повернув мене до земної реальності.

Короткий пробіг і ось, ми спокійно рулимо по перону аеропорту.

«Шановні пасажири, наш літак здійснив посадку. Вітаємо вас в аеропорту імені Данила Галицького міста Лева. Температура повітря п’ять градусів нижче нуля. Місцевий час 11 година 35 хвилин. Для вашої безпеки а комфорту просимо залишатися на свої місцях до нашого запрошення на вихід. Ми дякуємо вам за вибір і сподіваємось, що політ був комфортним для вас. Ми не прощаємося з вами, а говоримо лише до побачення. Гарного дня і до нових зустрічей!»

Приємно говорити ці слова пасажирам в кінці рейсу. І звісно приємно відчувати маленьку радість за зроблену роботу.

Ми прибули на стоянку і двигуни, зробили останній видих і відключились.

Видно, як тіні повітряних вінтів грають в салоні все тихше і тихше. Стало чути звуки розмов пасажирів і дзвінкі мобільних телефонів. Командир дав добро на відкриття вхідних дверей. Я, відщипнула свої ремні та встала зі свого крісла і включила світло в салоні та на кухні. Перевела двері з польотного в стояночене положення, відчинила її.

Дочекалась в «ground staff» дозволу на висадку пасажирів і зв’язалась з командиром. Табло «Пристебнути ремені» згасли. Пасажири не поспішаючи почали збирати речі, одягатись та виходити з літака під звуки фоновової бортової музики.

Ось і літня парочка, спускається по сходам та допомагає одне одному. Молода сім’я, як скарб, вкладає свого малюка в візочок біля літака. Молодий бізнесмен подав руку Тетяні К., яка виходила з букетом.

П’ятирічний хлопчик, з радістю на обличчі дзвінким голосом прокричав мені: «Дякую!». Я йому у відповідь: «І тобі дякую, майбутній пілот».

Іноземний турист попрощався зі мною і сказав: “Have a good day, Irina!”

Мені стало дуже приємно, від того, що пасажир запам’ятав моє ім’я.

«Будьте обережні при виході. До побачення! Goog Day! Гарного дня!» І так 56 разів я попрощалась з кожним з наших пасажирів і рада що у відповідь отримала щирі посмішки і приємні побажання. Вийшов крайній пасажир і я показала жестом «ground staff» про те, що всі пасажири вийшли. Сашко слідом за ними перевірив салонкрісла, багажні полиці, щоб ніхто не забув своїх речей. В салоні стало тихо і холодно. Порцію свіжого повітря заніс наш представник Дмитро. Він прийшов за документами та службовою кореспонденцією.

Стоянка всього 45 хвилин. Клінінг, заправка паливом, легкий макіяж і ми знову зустрічаємо пасажирів і готуємось до вильоту назад до столиці.

Біля паркану аеропорту багато людей які слідкують за життям летовища. І знову я махаю рукою «ground staff» і людям, що спостерігають біля паркану, як голівудська зірка, закриваю двері і ми знову відправляємося в політ.

Літак оживає і як ведмідь реве сиплим басом.

Починається нова пісня«Уууууу….»

Так проходить робочий день бортпровідника. В льотному житті бувають різні ситуації. Їх потрібно попереджати і своєчасно і грамотно вирішувати.

І завжди потрібно бути спеціалістом своєї справи та просто людиною!

Розмовляв: Юрій Танчин, Андрій Обедов

Фото: Юрій Танчин

©Даний матеріал є виключно авторським. Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав

Усі оперативні новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!