У понеділок, 7 грудня 1900 року, народилася видатна українська художниця Катерина Білокур. Її роботи свого часу вразили навіть одного з найвизначніших художників XX століття Пабло Пікассо. До дня народження майстрині пошуковик Google підготував тематичну картинку — дудл. Про це інформує 24tv.ua. Катерина Білокур на увесь світ прославилася своїми натюрмортами, а саме малюнками квітів і природи. Власне ці фрагменти її робіт і зобразили автори дудлу. Також на тематичній картинці можна побачити саму Катерину Білокур — художниця з пензликом і фарбами стоїть біля мольберту. Автори дудлу зазначили, що Катерина Білокур — віртуоз-самоучка, яка здобула міжнародну популярність своїми деталізованими та яскравими картинами. А саме тими, в яких особливу увагу приділяє квітам. Завдяки мужній відданості ремеслу, Білокур подолала великі негаразди та здобула визнання разом із іншими майстрами свого часу. «Вітаємо з днем народження художницю, яка довела, що ніколи не пізно розкрити свій потенціал», — підкреслили автори тематичної картинки. Додамо, що дудл з нагоди 120-річчя Катерини Білокур можна побачити лише в Україні. Нагадаємо біографічні факти про художницю Майбутня мисткиня народилася в селі Богданівка. Тоді це була Полтавська губернія, а сьогодні — Київська область. Приблизно у 6–7 років Катруся навчилася читати. На сімейній нараді вирішили не віддавати її до школи, оскільки читати вона і так уміє, а економія одягу й взуття — величезна. Зрештою це дуже вплинуло на долю Катерини, адже перешкоджало і здобути якусь художню освіту, і навіть зробити якісь виставки картин — всюди потрібно було мати документ про освіту. Окрім любові до науки, Катерина Білокур вже з найперших років життя проявляла хист і любов до малювання. Бувало, дістане вуглики з печі й розпише ними стіни, або ж потайки візьме з хати шматок полотна та втече у поля: помалює по ньому, випере та потім знову розпочне малювати. Пензлики ж вона робила з шерсті тварин і гілочок дерев, а за фарби їй слугували настої буряка, бузини, калини. Але і це заняття її батьки не схвалювали — сильно сварили та навіть рвали малюнки. А одного разу, коли вже Катерина була у зрілому віці, після чергового сімейного скандалу дівчина з розпачу побігла до річки топитися. На щастя, це вчасно побачила мати та лиха вдалося уникнути, але той випадок все ж позначився на здоров’ї художниці, оскільки застуджені у крижаній воді ноги не давали їй спокою до кінця життя. За даними різних джерел, Катерина Білокур у 1922 чи 23 році прочитала про Миргородський технікум художньої кераміки. Навіть слово «кераміка» виявилося для неї незнайомим, а от слово «художній» було зрозумілим. І вона вирішила поїхати до Миргорода. Але їй у технікумі відмовили, причина — відсутність шкільного атестату. Зауважимо, що не допомогли навіть малюнки, які вона привезла, аби показати комісії. Опісля дівчина з розпачу залишила свої роботи на подвір’ї закладу. Дівчина не знітилася та малювати не кинула, попри все. Навіть ще завзятіше взялася за роботу, із надією повторити спробу. У 1928 році вона знову вирішує спробувати свої сили. Цього разу у Київському театральному технікумі. Однак, і тут розмова закінчилася на документі про шкільну освіту. Проте щастя все ж посміхнулося мисткині. Одного разу Катерина почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була?» у виконанні прославленої оперної співачки та однієї з найкращих виконавиць народних творів Оксани Петрусенко. Дівчину так вразив її спів, що вона вирішила написати артистці. У конверт, окрім самого листа, Катря поклала ще й шмат полотна, на якому якраз і було зображено ту саму калину, а оскільки адреси не знала, то підписала так: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко»… Лист усе ж дійшов, а сам малюнок справив на неї неабияке враження. Відтак, співачка попросила інших митців звернути увагу на художницю-самоучку. І до нарешті до Катерини Білокур прийшов успіх — спершу її роботи виставляють в області, далі — у Києві, Москві та, зрештою, у Парижі. У столиці Франції з ними познайомився й Пабло Пікассо, який згодом виголосив слова, що є дорожчими за будь-яку похвалу: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї увесь світ!» Далі були і прийняття до Спілки художників України, і звання Народного художника України, і регулярні виставки від Полтави до Москви. Але мрія переїхати до Києва залишилася тільки мрією. В останні роки вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованість в особистому житті, хвороба матері. Померла художниця 9 червня 1961 року. А в 1977 році у селі Богданівці відкрито меморіальний музей Катерини Білокур, на території якого встановлено пам’ятник.