Нещасний випадок болюче підкосив Сашка Романюка зі села Сошичного Камінь-Каширського району Волині на його 24-річчя. Cаме у свій день народження хлопець зазнав травми, що перекреслила його життя. Футболіст, який подавав гарні спортивні надії, став паралізованим калікою з лікарським «тавром»: «На ноги стати шансів нема»… Хтозна, може, й справдився б цей страшний прогноз, якби не кохання. Про історію зцілення розповідає видання Високий замок.
Став інвалідом через невдале пірнання
З Катериною Кальчук хлопець познайомився за кілька місяців до цієї трагедії. Побачив її фото у «друзях» на сторінці хорошого товариша у соцмережі. Не втримався і написав їй «Привіт!». А Катруся відповіла. Слово за слово — й молоді люди почали зустрічатися (в той час обоє жили й працювали у Луцьку).
17 липня у Сашка — день народження. У 2016-му вперше він зустрічав свято не лише з друзями, а й з Катрусею. Вирішив організувати пікнік біля Луцька на ставку, де облаштоване гарне місце відпочинку.
— Та ми тільки приїхали, — розповідає без найменшого суму в очах Олександр. — Трошки поплавали, тоді я став нанизувати на шампури шашлик, щоб посмажити. А друзі пішли грати у волейбол. Я теж хотів з ними, але ж руки були брудні. Тож пішов до ставка їх помити.
Біля Сашка стояла Катерина. Вона відмовляла хлопця пірнати у воду. Та він не послухав.
— Все було як у сні, — згадує хлопець. — Я ж руками дістав до дна, міг відштовхнутися. Але… Як головою вперся, сам не розумію. За мить зрозумів, що не відчуваю ні рук, ні ніг, почав топитися.
На допомогу хлопцеві прибіг випадковий свідок. Він витягнув Сашка на берег. Катерина вже викликала «швидку».
Покинула місто й перебралася у глухе поліське село
Реанімація. Операції. І… повна нерухомість. Адже під час пірнання юнак зламав хребет. З лікарні Олександр виїхав на каталці. Не міг не те що ходити — сидіти! Не вдавалося втримати в руках ложку, поворухнути пальцями ніг.
— Коли мене виписували, сказали, що шансів ходити нема, — розповідає про ті страшні для себе моменти Сашко. — Важко було це усвідомити. Хотілося, як раніше, бігати, грати в м’яча. Тепер мусив тільки лежати.
Щодня, поки хлопець був у лікарні, до нього прибігала Катруся. Він зі сумом думав, що, повернувшись додому, може її вже ніколи більше не побачити. Й, зібравши всю волю в кулак, сказав, аби кохана його покинула… Та коли почали збиратися додому, дівчина Сашкових рідних просто ошелешила:
— Я їду з вами.
— На кілька днів, тиждень? — запитали її.
— Назавжди…
Тоді дівчина працювала в агентстві нерухомості. Вона покинула все — хорошу роботу в обласному центрі, житло, батьків — і подалася за коханням у глухе поліське село. Була впевнена, що з її допомогою Сашко зможе одужати.
— Чи не відмовляли тебе друзі, мама? — запитую у дівчини.
— Мама — ні, — відповідає. — І я їй дуже за це вдячна.
Догляду за лежачим Сашком у перші місяці було ой як багато. З його мамою Людмилою Іванівною чергувала біля ліжка коханого день і ніч, робила йому масажі. І невдовзі чутливість у кінцівках почала відновлюватися!
У Білорусі лежачого зуміли посадити
Паралельно рідні стали шукати по світу можливість таки підняти Олександра. І в Милецькому чоловічому монастирі, що у Старовижівському районі Волині, їм розповіли про білоруську клініку, в якій допомагають хворим із такими травмами. Залишалося знайти кошти. Адже йшлося про 90 тисяч гривень за один курс. І з людською поміччю Сашко таки поїхав за кордон.
— Мною займалися спеціалісти Республіканської клінічної лікарні медичної реабілітації. Коли закінчувався курс реабілітації, вже міг самостійно сидіти, — радіє хлопець.
Це була перша велика перемога над своєю немічністю. Її святкував Сашко зі своєю Катрусею. Адже дівчина і в Білорусь поїхала разом з ним. Білоруські реабілітологи досі по «Вайберу» консультують Сашка, а Катруся виконує роль «найсуворішого тренера». Вона стежить, аби коханий не пропускав тренування, допомагає вставати з інвалідного візка й «виснути» на шведській стінці, подає снаряди у «спортзалі», облаштованому в хаті. Там є і дошка Євмінова, і спеціальні мотузки, і саморобні «гантелі».
Мріє своїми ногами йти до шлюбу
Після білоруської клініки Олександр проходив курси реабілітації в приватних центрах на Волині та Львівщині. Аби зібрати кошти на них, Катерина змушена була їхати на заробітки.
І знову сталося диво: хлопець почав відчувати ноги — спочатку одну, потім й другу.
— Я вже навіть стояти можу. Недовго, спершись, але ж на своїх двох! — радіє Олександр.
— Ось побачите, Сашко обов’язково буде ходити, — упевнено каже Катерина. — Він боєць. Він сильний. Він зможе.
— Мрію про те, щоб назвати Катрусю своєю дружиною, — зізнається Сашко. — І день нашого весілля зробити для неї незабутнім. Бо вона на це заслуговує. Хотілося б, звісно, йти до вівтаря своїми ногами. Але тільки заради цього, думаю, відтягувати наш шлюб не варто.
Аби стати на ноги, хлопцеві знову потрібно їхати у реабілітаційний центр. Ціни на послуги ростуть, тож якнайшвидше потрібно відшукати 150 тисяч гривень.
Хто може і хоче допомогти — підтримайте Олександра Романюка (тел. 066−02−21−791).