Щойно «руський мір» дістався Чернігова, Анатолій вивіз дружину і сина у село за 15 кілометрів, думав, там буде безпечно. Сам пішов до теробоони.

Проте за кілька днів окупант дістався мирної Іванівки, на подвір’ї, де жили 15-річний Андрій з мамою, розірвався ворожий снаряд. А незабаром до хати прийшли окупанти. Андрій з мамою ховалися у погребі, але згодом рашисти їх знайшли.

Про це інформує «ТСН».

«Розказували, що тут багато нацистів, бандерівців і вони приїхали «асвабождать нас», що ти скажеш, коли на тебе направлено  6 чи навіть більше стволів автоматом, а в тебе в дворі стоїть танк», — розповідаю юнак.

Поїхати з села дозволили лише двом родинам. Одна з них — Андрій з мамою.

Як з’ясувалося пізніше, окупанти  погодились випустити людей, бо знали, що дорога замінована.

Після першого ворожого блокпоста машина, де було троє дорослих та троє дітей злетіла в повітря. Вижили лише діти.

«Щось на трасі було притрушене сіном і пройшло пів секунди, і я побачив жовтий спалах перед очима, дзвін у вухах і потім я пам’ятаю, як я прокинувся на дорозі, побачив як горить моя мати, вона була ще жива тоді й потім я почув артилерійські постріли поруч», — згадує Андрій.

Хлопець доповз до чийогось подвір’я, селяни викликали швидку. Серед постійних обстрілів лікарі їхали довго. Вже у чернігівській лікарні до хлопця приїхав батько.

«Під бомбардуваннями операційні були спущені на перші поверхи, це при мінусовій температурі лікарі, дійсно героїчно рятували. Понад годину йшла операція з врятування ноги, а також оперували ключицю», — розповідає батько хлопця.

Щойно медики дозволили, Анатолій вивіз сина до Львова і  передав тутешнім медикам. «Вибуховий перелом п’яткової кістки лівої ноги, крім того зразу в Чернігові прооперований перелом ключиці і засинтезований гіпсом перелом малогомілкової кістки справа, крім того в дитини перелом склепіння черепа», — повідомили лікарі.

Ще два місяці на нозі Андрія буде металева конструкція, ще стільки ж часу треба аби відновився слух, пошкоджений від мінного вибуху. Для хлопця це дуже важливо, він музикант. Просто у лікарні бере до рук електрогітару, яку встиг узяти з собою.

Через окупацію міста маму Андрія досі не поховали.

Нині батько з сином просять врятувати тих, хто залишається під обстрілами у рідному Чернігові.

«Душа болить за свій Чернігів. Тому що там без перебільшення гуманітарна катастрофа, там нема води, світла, про тепло уже Чернігівчани забули давно. Місто героїчно стоїть, але його вибомблюють. Найбільша моя мрія — звичайно перемога. Україна переможе», — каже батько хлопця.