Виконавчий директор, член правління Міжнародної благодійної організації «Екологія — Право — Людина» Олена Кравченко розповіла, яку шкоду РФ завдає бойовими діями довкіллю в Україні, чи можна вже оцінювати втрати та чому тіла мертвих окупантів теж можуть бути небезпечні та несуть шкоду. Про це еколог розповіла в інтерв’ю «УНІАН».

Війна на території України йде не місяць, а вже дев’ятий рік. Чи можна вже зараз говорити про якусь оцінку шкоди?

Так, ми збираємо інформацію з 2014 року, але говорити про повноцінне дослідження неможливо. Оскільки частина територій Донецької та Луганської областей усі ці роки була непідконтрольна Україні, на жаль, зібрати повну інформацію не вдалося.

Можу сказати, що ми ще тоді були вражені шкодою, яку завдали Україні бойові дії. Але це не йде ні в яке порівняння з тим, що відбувається зараз.

Наприклад, ми тоді робили дослідження по Луганській області щодо шкоди лісовим насадженням. І нарахували збитків, нанесених тоді ворогом, у сумі до 14 мільярдів гривень. Причому мова про невеличку частинку лісових площ на підконтрольній території, куди ми мали доступ. Але така сума вражає.

Також ми робили окремі дослідження щодо забрудненості ґрунту й води. Навіть на підконтрольних Україні територіях, де йшли бойові дії, вода взагалі була непридатна до пиття. Проби ж ґрунту ми брали в районі Національного природного парку, в заповіднику «Крейдова флора». Його частина була взагалі знищена, а ґрунти були забруднені через часті обстріли… І теж треба розуміти, що хімічні речовини, які залишилися нам у ґрунті після обстрілів, ніяк не можуть порівнятися з тією кількістю забруднювачів, які залишаться в нашій землі зараз.

Зараз шкода набагато більша?

На жаль, так. Природному фонду — заповідникам, заказникам, національним природним паркам нанесена величезна шкода. Нагадаю, що 50 % цього фонду ми втратили, коли втратили Крим. Там залишились унікальні території, які усі ці роки тотально знищуються. А тепер, якщо брати ті території, що лишились, за 100 %, то вже 44 % площ природно-заповідного фонду перебувають в зоні бойових дій або тимчасової окупації. Це щонайменше три біосферні заповідники, тринадцять національних парків, чотири природні заповідники на півдні, сході та півночі країни.

Масоване застосування артилерії та авіації спричиняє масові загоряння в природних екосистемах, зокрема в лісах, відбувається тотальне пошкодження рослинного покриву, знищення тваринного світу. Дрібні тварини та комахи, які наразі перебувають у анабіозі, згорають разом із рослинністю. Більшим тваринам, окрім пожеж, загрожує браконьєрство з боку військових, шум військового транспорту та боїв. В окупованих заповідниках і національних парках, в яких на утриманні перебувають значні поголів’я тварин (як-от біосферний заповідник «Асканія-Нова»), а також у зоопарках, існує реальна загроза масової загибелі цих тварин через проблеми із закупівлею та доставкою кормів, а також із ветеринарним доглядом. Для птахів бойові дії та неймовірної сили лісові пожежі, ними спричинені, взагалі можуть стати причиною глобального скорочення чисельності на рівні всієї Європи (в тому числі це стосується і глобально вимираючих видів).

Що ще несе загрози?

Тривалу загрозу для біорізноманіття складають розливи паливно-мастильних матеріалів із пошкодженої техніки. Це стосується також річок і акваторій морів, куди також потрапляють збиті літаки, гелікоптери, а також тонуть військові кораблі.

До речі, якщо говорити про паливно-мастильні матеріали, на жаль, ворог масово обстрілює в Україні склади таких матеріалів, нафтобази, газопроводи...

Станом з першого дня війни до 30 березня ми порахували, що таких об’єктів на території України було зруйновано двадцять дев’ять. Це надзвичайно багато. І руйнація кожного з цих об’єктів — це екологічна катастрофа. Масштаби цих двадцяти дев’яти катастроф ще не досліджені. Адже щоб дослідити, яку шкоду вони нанесли повітрю, водним горизонтам, ґрунту, потрібно знати обсяги та склад тих речовин, які на цих об’єктах знаходилися.

Проте одразу можна сказати, що перші хвилини та години бомбардувань таких об’єктів, коли вони горіли, це — надзвичайно небезпечно. Зокрема, продуктами горіння нафтопродуктів на відкритому повітрі є чадний газ, оксиди сірки та азоту. Останні є кислотними газами, при реакції з водою вони дають кислоти й можуть подразнювати слизові оболонки при вдиханні. Крім того, утворюється велика кількість ароматичних сполук, альдегідів, кетонів, які є шкідливими для організму людини. А характерний чорний дим під час пожеж на нафтобазах та складах є ознакою значних викидів мікрочасток сажі, яка є найнебезпечнішим канцерогеном з усіх, які можна зустріти у побуті.

Усе це наднебезпечно для людей, які знаходилися в зоні ураження. В їхніх легенях відклалася половина таблиці Мєнделєєва.

Також, окрім цих двадцяти дев’яти об’єктів, ми нарахували ще сім складів з легкозаймистими речовинами — лаками, фарбами… Все це теж пішло в повітря.

А якщо підуть дощі, усі ці неутилізовані речовини підуть в ґрунт, у внутрішні води, а далі - в криниці й скважини. Ця небезпека точно є й існує потреба проводити роботи з очищення територій.

Як щодо радіаційної небезпеки? Складається враження, що ті росіяни, які спочатку важкою технікою заходили в Україну через Чорнобиль, піднімаючи радіаційний пил, захоплювали ЧАЕС, потім окопувались в Рудому лісі, наче не розуміли, що роблять…

… А, можливо, й розуміли. Звісно, безпосередньо представники окупаційних військ, які прийшли на нашу землю, можуть і не розуміти, але ті, хто їх відсилав і давав накази, чітко розуміють. Адже вони не просто так на території ЧАЕС розгортали базу боєприпасів. Вони чудово розуміли, що ми не зможемо її знищити в тому місці, наші військові просто не будуть стріляти в ЧАЕС.

Так, окупанти підняли радіаційну пилюку, а пізніше почали рити окопи в Рудому лісі. Причому, важливо знати, що чим глибше копаєш, тим ця пилюка там небезпечніша. За даними Генерального штабу Збройних сил України, окупантів, які отримали значні дози опромінення під час перебування в Чорнобильській зоні відчуження, лікують в Білорусі. Начебто один окупант, який окопувався в Рудому лісі, загинув, ще понад 20 осіб — у тяжкому стані.

Як пожартував один мій колега: «Нехай риють глибше і знаходяться там довше». Хоча це звучить жорстко, те, що вони там отримають, не наша проблема.

Наша проблема, що вони підняли той радіаційний пил, який осів на їхній техніці, а потім вони ту техніку покидали в наших містах.

Так, утилізація цього металобрухту — ще одна проблема. Варто зазначити, що частина відходів війни — з залишками небезпечних хімічних речовин. Але це вже мають говорити військові екологи. Я не маю тут компетенції й не можу говорити про більший, менший, дужий чи катастрофічний вплив усього цього на ґрунт, водні об’єкти, атмосферне повітря. А відтак і на людей, які вдихають те повітря, п’ють ту воду та скоро почнуть саджати городину на тому ґрунті.

А наскільки шкідливими для нашого довкілля є тисячі трупів ворогів? Адже російська влада, схоже, не збирається їх забирати. Ба більше, самі окупанти навіть не намагаються поховати своїх по-людськи, просто кидають на полях.

Велика кількість трупів — це дуже погано, це масова проблема. Вони гниють та завдають величезної шкоди.

При розкладенні все, чим та людина хворіла, виходить назовні, тому торкатися трупів незахищеними руками не можна. Та й сама по собі трупна паличка небезпечна. До того ж, ховати цю величезну кількість тупів теж треба, дотримуючись певних норм. А, як ви сказали, окупанти не дуже цим переймаються.

Іноді вони намагаються спалювати трупи, проте цим роблять ще гірше.

Наприклад, у місті Седневі в Чернігівській області спалювання трупів окупантів відбувалося в крохмальних печах місцевого підприємства. Максимальна потужність цих печей — 130 градусів за Цельсієм. Розумієте? Коли ми з вами запікаємо м’ясо, це потребує температури 180-200 градусів. Щоб згоріло тіло людини разом з кістками, треба температура 1200 градусів та вище. А там печі — не більше ніж 130! Тобто усе, що там спалювалось (причому, вони ще й обливали трупи соляркою чи бензином, щоб краще горіло), лише булькало й обвуглювалось. Проте супроводжувалось викидами цілого букету токсичних речовин у повітря. Це — концентрована кількість канцерогенів. І вони, у певній концентрації, призводять до онкозахворювань. 

На які ще проблеми варто звернути увагу?

Ще низка факторів матимуть довгострокову дію і призведуть до погіршення стану довкілля в найближчому майбутньому.

По-перше, в багатьох містах на сході України знищені підприємства хімічної й металургійної промисловості, що є найбільшими забруднювачами довкілля, пошкоджені сховища відходів і очисні споруди міст, після чого відходи надалі вільно потраплятимуть в повітря, річки і моря. Вивільнення забрудників з часом прогресуватиме.

По-друге, в цілях техногенної безпеки рівень води у водосховищах Дніпровського каскаду було знижено, що завадить нересту більшості промислових видів риб. Відповідно, у наступні роки настане криза внутрішнього риболовства.

По-третє, втрата 32 % орних земель внаслідок окупації, замінування та бойових дій призведе з одного боку — до дестабілізації світового ринку продовольства, а з іншого — до знищення багатьох цінних природних екосистем (пасовищ та сіножатей) на доступній частині України, які будуть розорюватись з надією компенсувати втрачені сільськогосподарські площі. На жаль, серед таких територій є і велика кількість таких, які є останніми місцями поширення рідкісних видів рослин та тварин.

Наскільки міжнародні профільні організації розуміють ці загрози і включаються в процес допомоги Україні?

Нам особисто, поки йде збір інформації, немає, з якими конкретними пропозиціями звертатися до міжнародної спільноти. Проте, безпосередньо профільні структури ООН (принаймні з того, що ми бачимо), самостійно ніякої ініціативи не проявляють. Зазначу, що, якщо мені і моїм колегам не попадалися на очі такі ініціативи, не означає, що їх геть немає. Можливо, десь і є…

З іншого боку, фонди Великої Британії та США безпосередньо до нас звертаються з запитом: «Чим можемо вам допомогти?». Власне, організації цих двох країн є доволі активними щодо діяльності з моніторингу стану довкілля, зруйнованого воєнними діями. Тому друзі у нас є й будуть. І кошти будуть. Єдине, ми маємо бути проактивними, професійними, самі робити дослідження, спільно з центральними органами виконавчої влади — Міндовкілля. Наразі є тісна співпраця з ними.

Тож, думаю, що і кошти будуть знаходитися, й ідеї будуть реалізовуватися. Дай Боже дожити до перемоги і жити набагато довше.