Першим вбитим під час Революції Гідності був Юрій Вербицький

ДБР встановило, що під час Революції гідності першим убили Юрія Вербицького, а не Сергія Нігояна, як вважали раніше. Про це «Укрінформу» повідомив заступник керівника управління у справах Майдану ДБР Артем Яблонський.

“Хто є першим убитим? Це — Юрій Вербицький чи Сергій Нігоян? Але за останніми даними, це є Юрій Вербицький”, — сказав Артем Яблонський.

У 2014 році експерти встановили, що смерть Вербицького настала від переохолодження тіла 22 січня 2014 року, найбільш вірогідно, близько 05:00–06:00 год.

На теперішній час за результатами проведення експертиз було встановлено, що смерть Вербицького настала від переохолодження не пізніше 24 год. 00 хв. 21 січня 2014 року.

У ДБР заявили, що, згідно з висновком експерта, смерть Нігояна настала від множинних вогнепальних поранень голови та грудей з ушкодженням внутрішніх органів та крововтрати приблизно за 2 години до огляду трупа о 7 год 40 хв, тобто часом настання смерті Нігояна є 5 год. 40 хв. 22 січня 2014 року.

Другий заступник начальника Департаменту в справах Майдану Офісу генпрокурора Іван Бабенко повідомив, що слідчі повністю розкрили убивство Вербицького, і до відповідальності за цей злочин притягнено 19 осіб.

Юрій Вербицький народився 25 серпня 1963, у Львові.

Був сейсмологом, кандидатом наук.

Син українського геофізика Тараса Вербицького, брат сейсмолога Сергія Вербицького (кандидат фізико-математичних наук).

Активіст Євромайдану. Був викрадений разом з Ігорем Луценком невідомими 21 січня 2014 року і вбитий після катувань.

Ігор Луценко так повідомив про викрадення: «... нас із цим чоловіком, його звали Юрій, скрутили, побили і кинули до чорного мікроавтобуса, який на великій швидкості рушив у бік лісу. Там нас спочатку разом допитували з елементами насилля, а потім розтягнули по різних кінцях лісу і обробляли окремо. Я лише чув, що дуже сильно пресують цього Юрія. Чому його, а не мене? Бо він виявився зі Львова, а для цих людей, за їхніми ж словами, це особлива каста ворогів. Тому за нього взялися, так би мовити, найбільш охочі люди. Мною, порівняно з ним, практично не займалися. Все це тривало хвилин 40, годину. Потім нас знову погрузили в автобус і кудись відвезли з мішками на голові...».