Рекордсмен світу з пауерліфтингу Сергій Карнаухов загинув у боротьбі з російськими окупантами у травні 2022 року в Харківській області. Його дружина Аліна Карнаухова після смерті героя не стала сидіти вдома й теж пішла служити.

На фронт спортсмен потрапив ще в 2014 році, коли росія вирішила окупувати території України. Пізніше він пройшов Донецький аеропорт, Авдіївку та інші гарячі точки. Саме війна звела героя з його дружиною.

Зі служби військовий пішов у 2020 році, але спокійне і розмірене життя обірвало повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року.

У розмові з OBOZREVATEL вдова героя Аліна Карнаухова розповіла про знайомство із Сергієм, зустрічі у прифронтових селах, втечу з Бердянська, загибель чоловіка і операцію з порятунку його нагород з окупованої території.

«Він звідки (93-тя бригада »Холодний Яр«) звільнявся, туди і прибув того ж дня. Він, до речі, приїхав раніше, ніж Зеленський підписав указ про загальну мобілізацію. Він його підписав о дванадцятій дня, а Сергій вже отримав автомат», - розповіла вдова Героя.

Жінка розповіла, що чоловік говорив про великі втрати серед українських захисників.

«У мене була якась внутрішня впевненість, що такі, як »Ліфтер«, не гинуть. Це його позивний, тому що спортсменів, що займаються пауерліфтингом, в своїй тусовці називають ліфтерами. І я думала, що такі, як Сергій не гинуть, тому що він досвідчений, він все вміє, він сержант, який став комбатом, і писали, який він крутий воїн. Але зараз зовсім інші правила гри і гинуть і такі круті воїни. Однак у мене не було жодного передчуття того дня. Я моталася по Дніпру, замовила йому ці плити, кераміки тоді ще в армії не видавали, тільки важкі, а йому в розвідувальних виходах були потрібні легкі», - розповіла Карнаухова.

Про смерть чоловіка їй повідомив командир Сергія.

«Я побачила, що мені дзвонить командир батальйону, який раніше ніколи мене не набирав, ми з ним тільки листувалися. І мене труснуло. Але все одно сподівалася, що, може, »300-й« важкий. Однак, коли я підняла трубку і він офіційно представився... Але не став затягувати і відразу сказав, що сьогодні Сергій загинув», - згадує жінка.

Тіло героя знаходилося в Барвінковому, де знаходилися штаби та велися важкі бої.

«Мені показали фотографії тіла, я побачила, що це він, і попросила, щоб мене до нього пустили. Страшно зовсім не було. Бо не було розуміння, що це кінець. На підлозі лежали два мішки, мені його відкрили, і хоча Сергій вже загинув, з нього так текла кров, як з живого. Я пам'ятаю, як подумала: »Скільки в людині має бути крові ,що вона годинами тече?« Мені не було страшно, я його торкалася і, навпаки, було спокійно. Я пам'ятаю, як казала йому: »Не бійся«. Я його просила, щоб йому не було страшно, тому що я поруч», - поділилася вдова.

За її словами, Сергій потрапив під артилеристський вогонь і уламок розірвав на шиї всі судини та пошкодив голову. Тіло довелося евакуювати в морг в Лозову, де проводили експертизи. Пізніше загиблого героя привезли в Дніпро, звідки він був родом.

Після загибелі коханого Аліна не змогла сидіти вдома, тому прийняла рішення піти до лав ЗСУ, щоб продовжити справу героя України.

«По-перше, я хотіла бути причетна до перемоги і доробити його справу. А по-друге, оскільки я з Донецької обрости і перебувала в колі людей, які не завжди поділяли мої життєві погляди і мій патріотизм, я розуміла, що зараз я не можу бути серед таких людей, а вони, на жаль, і на Дніпропетровщині трапляються. Коли я приходжу на роботу, я не вибираю собі колег, і я не хотіла ризикувати. Тут я розуміла, що будуть мої люди. А якщо навіть у когось буде м'яка позиція, то у армії є статут для того, щоб її вирівняти», - підсумувала жінка.