Він регулярно відвідував шпиталі. Купував гостинці, смаколики. 

Згодом Антон запропонував своїй особливій команді, де були хлопці та дівчата, що вміють співати, танцювати, читати реп тощо, робити концерт для воїнів у шпиталі.

Назвали його «Особливі для особливих».

«Вони особливі, бо втратили здоров’я, захищають наше життя та спокій на фронті, а ми особливі через свої обмеження», — розповідав Антон в матеріалі Української правди.

Відчувши на собі недружність простору до людей з інвалідністю, Антон намагався всіма силами змінити ситуацію.

Хлопець відвідував з мотиваційними виступами тюрми, центри для реабілітації наркозалежних, організовував концерти, разом із мамою збирав допомогу для дитбудинків та інтернатів.

Його досить часто порівнюють з всесвітньо відомим мотиваційним тренером Ніком Вуйчичем.

Девізом Антона було «Недосяжних речей немає».