«Привіт, я живий!» — найголовніші слова від військових письменників, які хочемо чути», — волонтерка Тетяна Пилипець

Із перших днів повномасштабного вторгнення Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука на площі Ринок, 9 стала волонтерським хабом. Тут збираються люди різного віку і соціального статусу, львів’яни і переселенці. Працюють у три зміни. Поруч із бібліотекарями свої «робочі» місця мають волонтери. На столах тканини, які дбайливо розрізають на смужки, а на другому поверсіплетуть маскувальні сітки. Скільки їх сплелиточно й не порахують. Кілометрижартують волонтери.

Тетяна Пилипець, директорка цієї бібліотеки, у волонтерському об’єднанні «Хенд-мейд для війська» з 2015 року. Усе своє життя присвятила створенню культурних подій, організовувала і вела фестивалі«Кальміус», «Книжкова Толока», Всеукраїнський форум військових письменників. А скільки провела презентацій письменників, музикантівуже й не пригадає. 

У перший день війни до нас в бібліотеку прийшов Влад Якушев, один з учасників Всеукраїнського форуму військових письменників. Прийшов попрощатись. Через два дні мала бути прем’єра його нової книги, але він сказав, вибач, зробимо вже після перемоги. Він мене так надихнув своєю енергією і впевненістю, що я зрозуміла, треба швидко братись до справи. Можна було піти до своїх друзів-волонтерів, але я подумала, чому б не почати волонтерську справу у бібліотеці? Я пригадала, що вмію добре плести кікімори. Я стала біля входу на свіжому повітрі, бо багато пилюки виходить, коли мішковину роз’єднувати, і почала роботу. Повз проходили люди, затримувались, запитували. І до кінця дня у нас було уже багато наших друзів, десь майже триста людей.

А в п’ятницю я прийшла вранці і мене вже чекало людей чотириста, які хотіли щось робити, щоб докластись до спільної справи. Я зрозуміла, це треба або відразу це зупинити, або очолити і стати коменданткою. І ми взялись плести сітки. Уже на вихідних віддавали перші сітки. Ми плели їх миттєво, вони були різної якості, бо насправді всі поступово вчились. Матеріал зносили львів’яни, ми навіть ділились ним з іншими волонтерськими центрами. Самі фарбували тканину і вдень переробляли до 1 тони тканини. Я завжди знала, що наші люди здатні на неймовірні речі, та все одно була вражена тим, як всі злагоджено працювали.

Тож ви досить швидко знайшли свою нішувиготовлення маскувальних сіток. Але ж згодом також почали збирати кошти на амуніцію військовим?

Спочатку були сітки, прийняття біженців, поки ми могли давати місця для ночівлі, перекуси, які  організовували разом з львівськими ресторанами. До 1 вересня ми мали безкоштовне харчування для волонтерів. Віталій Колобовнаш головний консультант, краєзнавець з Дружківки, велотурист. Цей харизматичний чоловік тут щодня координує роботу волонтерів. А ще у нас є художник Андрій Набока, який з стрічок для сіток плете справжні картини. 

Але коли мені прийшла звістка, що авторивійськові письменники уже на виїзді на фронт, я зрозуміла, що повинна їм допомагати. Мені дуже важливо, що вони були живі здорові, максимально функційні. За час, відколи ми проводимо форум військових письменників, хлопці вже стали нам рідними. А цеВасиль Піддубний, Василь Паламарчук, Артемій Кірсанов, Сергій Дзюба, Сергій Гридін, Влад Сорд, Олександр Лисак, Віталій Запека. І ще багато інших імен. Якщо ви ще не читали їх книг, зробіть це негайно. Вони пережиті, вони справжні, живі.

Розумієте, для того, щоб вірити в перемогу, треба вірити у якісь дуже конкретні речі, чітко бачити, якою буде твоя перемога. Мені було важливо, що я далі матиму свою роботу, яка є моїм життям і люди, які для мене важливі, забезпечені всім необхідним.   

Я не вірю у загальне волонтерство, якщо ти маєш великий благодійний фонд, ти можеш так працювати. Але для мене важливо показати людям, які довіряють мені свої кошти, інколи навіть немалі, що ось є хлопець, дівчина і вони у вашому бронежилеті чи у вашій касці. Вони отримали вашу форму, чи в них зараз ваш дрон чи тепловізор.

Ти практично щодня інформуєш своїх друзів в соціальних мережах про перебіг подій в бібліотеці, звітуєш про витрачені кошти. 

Мої підписники, до яких я звертаюсьце переважно люди, культури, освіти, мистецтва. Я їхнє коло фінансове прекрасно розумію, а з іншого боку немає відданіших донаторів і меценатів, ніж читачі своїх авторів. Просто треба розуміти замах своїх крил. Спочатку це була гуманітарна секція, потім були бронежилети, шоломи. У мене була поїздка в Литву і в Каунасі ветерани-натівці надали їх нам. Більшість, 90 відсотків, їх отримали письменники, які воюють. Далі був великий період тепловізорний. За цей час я вивчила все про тепловізори, потім благодійники передавали рації. Тепер ось період пташок. До авто я не дійшла, бо не водій і не орієнтуюсь в них. 

Як військові письменники реагують на «подарунки»? Обіцяють написати книгу чи присвятити вірш?

Вони глибоко вдячні за турботу. Жартома називають мене Книговідьмою))), дивуються, як мені це все вдається. А я просто маю команду відданих людей. Письменникилюди чутливі, їм на війні легше, бо уже мають досвід з 2014 року, а іншого боку, важче, бо їм довелось знову поміняти перо на зброю. Вони розповідають, що все всотують у себе, події, імена, емоції і зараз проживають свої майбутні твори. Декого просто пре, як вони кажуть, щоб встигнути записати все, що бачать довкола.

Сьогодні вранці телефонував письменник з Кременця Віктор Янкевич. Він у перший же день пішов воювати. Якщо можна так говорити, а так треба говорити, він вже зробив велику кар’єру. Тобто він проходив навчання за кордоном, освоїв складне великогабаритне озброєння. Його фраза вже стала крилатою «треба йти працювати, бо ж москаль сам себе не вижене з нашої землі».  Віктор попросив надіслати львівської кави, бо вони з побратимом Котом-Характерником засумували за нею. А днями сталось диво, Віктора відпустили на декілька днів додому і він приїхав до нас просто з фронту на презентацію своєї нової книги. І це найбільше щастябачити хлопців живими і натхненними. У такі моменти розумієш, що все це недарма.

Ваша бібліотека ще й уславилась збором російських книг для макулатури, яку ви потім продаєте, а за виручені кошти купуєте все необхідне для воїнів.

Так, збираємо. Наші читачі із задоволенням впорядковують свої домашні бібліотеки і позбуваються зайвого. Одне слово, російські книги на макулатуру, коштина потреби ЗСУ. Крім цього, моя донька Даринка започаткувала пошиття синьо-жовтих прапорів. Вони дуже швидко розходяться військовими підрозділами і, можливо, тепер саме їх встановлюють на звільнених територіях. 

Намагаюсь використовувати кожну можливість для збору коштів. Нещодавно була за кордоном, розповіла людям про нашу війну, показувала фото і відео. Вони розчулились і в торбинку накидали мені грошей. Так що знову буде чергова пташка, яка полетить на передову. Волонтерствоце така штука, коли ти працюєш на довірі й з тобою працюють на довірі. 

У мене була можливість поїхати за кордон і багато хто дивувався, чому я цього не зробила. Але я не уявляю свого життя поза Україною і тепер розумію, що це було єдино правильне рішення. І найголовніше заради чого ми тут у бібліотеці працюємо, це прочитати вранці есемеску від бійців«Привіт, я живий!».

Розмову вела: Оксана Чухліб

varta1.com.ua: Новини

Ольга Чобіт