У четвер Львів попрощається з воїнами Юрієм Попадакіним, Володимиром Шишоліком, Олександром Буряком, Степаном Чмирем та Миколою Зіньком
Чин похорону військовослужбовців відбудеться у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла
Завтра, 19 листопада, Львів попрощається з військовослужбовцями Юрієм Попадакіним, Володимиром Шишоліком, Олександром Буряком, Степаном Чмирем та Миколою Зіньком, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Про це інформує ЛМР.
Прощання з Юрієм Попадакіним розпочнеться о 09:15 у храмі святого Андрія Первозванного (пл. Соборна, 3).
Чин похорону Юрія Попадакіна, Володимира Шишоліка, Олександра Буряка та Степана Чмиря відбудеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:40, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.
Юрія Попадакіна та Володимира Шишоліка поховають на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна), Олександра Буряка — на Голосківському кладовищі, на полі №34-В.
Прощання зі Степаном Чмирем продовжиться: похоронна процесія вирушить у місто Ходорів, а звідти — у селище Ліщини до родинного помешкання. Наступного дня, 20 листопада, буде прощання у місцевому храмі. Поховають воїна на місцевому кладовищі у селищі Ліщини.
Чин похорону Миколи Зінька розпочнеться о 15:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно о 15:30, буде загальноміська церемонія прощання на площі Ринок. Опісля похоронна процесія вирушить у місто Рава-Руська.
Біографічні довідки захисників
Степан Чмир (20.05.1995 — 17.10.2023). Уродженець селища Ліщини Львівської області.
Навчався у Ліщинській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів, а згодом — у Новороздільському опорному закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів №5 Новороздільської міської ради Львівської області.
Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.
Зі слів рідних, Степан був доброю, щирою та працьовитою людиною. Завжди був готовий прийти на допомогу та підтримати інших. Для батьків був надійною опорою, а для рідних — підтримкою та надією. Любив готувати різноманітні страви, був дбайливим і вправним господарем. Захоплювався фотографією.
У 2023 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність і суверенітет України на Запорізькому напрямку у складі 33-ї окремої механізованої бригади імені Дмитра «Байди» Вишневецького Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».
У Степана Чмира залишилися мати, сестра, похресник та родина.
Юрій Попадакін (14.01.1976 — 25.12.2024). Львів’янин.
Навчався у ліцеї №37 (раніше — середня загальноосвітня школа №37) Львівської міської ради. Згодом здобув професійну освіту у відокремленому структурному підрозділі «Автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного університету «Львівська політехніка».
Проходив строкову військову службу.
Зі слів рідних, Юрій був спокійною, стриманою та небагатослівною людиною, яка більше цінувала вчинки, ніж слова. Мав хист до техніки, цікавився автомобілями та електронікою, любив ремонтувати різноманітні речі, проводити час на природі й серед тварин. Віддавав перевагу спокійному, розміреному способу життя.
У 2024 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність і суверенітет України на Курському напрямку у складі 225-го окремого штурмового полку Сухопутних військ Збройних Сил України.
У Юрія Попадакіна залишилися мати, син, сестра, племінник та родина.
Володимир Шишолік (03.09.1998 — 30.06.2026). Уродженець міста Новогродівка Донецької області.
Навчався у Новогродівському закладі загальної середньої освіти І–ІІІ ступенів № 10 імені Тараса Шевченка Новогродівської міської ради Донецької області, а згодом — у Національному університеті «Львівська політехніка».
Працював у товаристві з обмеженою відповідальністю «Холдинг емоцій «!FEST».
Зі слів рідних, Володимир був доброю, турботливою, життєрадісною та товариською людиною. Вирізнявся оптимізмом, позитивним ставленням до життя та вмінням майструвати власноруч. Захоплювався комп’ютерними іграми, любив тварин і готувати різноманітні страви. Особливо любив Львів і прогулянки його вулицями.
У 2025 році став на захист Батьківщини від вторгнення російських окупантів. Боронив територіальну цілісність і суверенітет України на Північно-Слобожанському, Курському, Дніпропетровському та Донецькому напрямках у складі 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
У Володимира Шишоліка залишилися батьки, двоє братів, бабуся, дідусь, кохана та родина.
Олександр Буряк (10.06.1973 — 20.10.2026). Уродженець міста Каховка Херсонської області.
Навчався у середній загальноосвітній школі м. Каховка. Згодом здобув професійну освіту у Каховському агротехнологічному фаховому коледжі.
Займався підприємницькою діяльністю.
Зі слів рідних, Олександр був добрим, щирим і розумним чоловіком. Захоплювався нумізматикою, а також цікавився історичними та іншими колекційними предметами.
Був учасником АТО та Операції Обʼєднаних сил.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів продовжив боронити територіальну цілісність та суверенітет України в складі військової частини А2772.
Нагороджений численними відзнаками.
В Олександра Буряка залишилися мати, син, донька та сестра.
Микола Зінько (24.10.1987 — 16.11.2026). Уродженець міста Рава-Руська Львівської області.
Навчався у Рава-Руській загальноосвітній школі №1, а згодом — на факультеті міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка. Також навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Автомобілі та автомобільне господарство».
Брав активну участь у громадському та політичному житті. Із 2009 року був членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода», згодом очолив Рава-Руську міську та Львівську обласну організації. Був учасником Революції Гідності. Упродовж 2015–2020 років обіймав посаду міського голови міста Рава-Руська. У 2020 році був обраний депутатом Рава-Руської міської ради, де очолював фракцію Всеукраїнського об’єднання «Свобода».
Зі слів рідних, Микола був щирою, чесною, відповідальною та принциповою людиною. Вирізнявся активною громадянською позицією, наполегливістю та готовністю допомагати іншим. Любив читати, постійно вдосконалював свої знання, цікавився життям громади. Особливе місце в його житті посідали віра в Бога, любов до України та рідного міста.
Був учасником АТО у складі батальйону «Січ» Міністерства внутрішніх справ України.
Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів продовжив боронити територіальну цілісність і суверенітет України. Брав участь в обороні Києва, а згодом — у бойових діях на Донецькому напрямку у складі 5-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесними нагрудним знаками Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест», «За взірцевість у військовій службі» та відзнакою Міністерства оборони України — медаллю«За поранення».
У Миколи Зінька залишилися батьки, брат, дві племінниці та родина.
varta1.com.ua: Новини
Читайте також
Львівщина попрощається з полеглим захисником Михайлом Цюхом
24 жовтня 2026 року воїн знову був призваний на військову службу та проходив її у складі військової частини А1275. Уже 27 жовтня через погіршення стану здоров’я потрапив на лікування.
На фронті загинув військовий зі Львівщини Юрій Гаврих
Серце воїна зупинилося 16 листопада на Сумщині під час виконання бойового завдання.
Путін не планує завершувати війну принаймні до кінця зими
У документах західної розвідки також вказується на вагомі труднощі, які переживає Росія
Коментарі