У бою за Україну загинув львів’янин Любомир Гудзеляк
Мама має намір знайти людей, які були свідками останнього бою її сина
У бою за Україну на Луганщині загинув львів’янин Любомир Гудзеляк, мешканець Сихівського району. Про це повідомляє «Сихів.Медіа».
Любомир загинув 1 квітня 2022 року, йому було 34 роки. Він любив тварин і Україну. Боротьба за нашу державу була в житті сихівчанина завжди — він був на Майдані, стояв на Інституцькій, а згодом місяцями намагався потрапити на війну, лиш в 2015-му йому вдалось пройти медкомісію та потрапити на Схід. Додому хлопець повернувся в 2016 році.
Любомир Гудзеляк навчався в сихівській школі, мешкав на вул. Вернадського і в перші дні повномасштабної війни він знову пішов на фронт боронити мирний сон кожного і кожної з нас.
До Дня Героїв, яке щорічно Україна відзначає цього дня, журналісти поспілкувались з мамою Любомира і розповіли про життя львів’янина, якого забрала Росія.
Мама героя розповіла, що Любомир знову пішов в військкомат у перші дні повномасштабної війни. Хлопець загинув 1 квітня, в бою неподалік Попасної. Того ж дня, в тому ж бою загинув ще один сихівчанин Юрій Руф.
“Сина поховали на Марсовому полі 6 квітня. Це були перші два поховання — сина та ще одного хлопця. Він помер від осколкового поранення під Попасною, більше я нічого не знала. Два тижні тому на цвинтарі я зустріла хлопця, який стояв біля могили Юри Дадака (ред. — Руф) і вирішила підійти, бо знала, що він теж загинув 1 квітня біля Попасної, як і мій Любчик, і я подумала, що може він щось знає. Я підійшла до нього і він впізнав Любчика на фото”, — поділилась Романна Шабаковська.
Зі слів побратимів загиблих мама Любомира дізналась, що Любомир і Юрій були в будівлі, коли почали бомбити. Споруда загорілась і вийти з неї було неможливо через сильний мінометний обстріл.
За якийсь час, коли постріли стихли, воїни почали виходити з будівлі. Спочатку вибіг Руф (ред. — Юрій Дадак) і його застрелили, до побратима кинувся Любомир і теж загинув. Через стрес і панічну атаку мама Любомира не зуміла дізнатись більше про останній день сина і не змогла запитати в хлопця на кладовищі як його звуть, аби згодом ще раз з ним порозмовляти.
“Я ходжу туди дуже часто. Іноді мені дуже боляче, іноді я не маю сили туди йти, але я інакше не можу. Я зараз дуже шкодую, але може я його ще зустріну. Я маю намір знайти ще людей, які були свідками цього бою, якщо вони ще живі. На кладовищі я часто зустрічаю людей, деякі з них були в Попасній, але не знали мого Любчика. Там, у Попасній, творяться страшні речі”, — підсумувала пані Романна.
Востаннє з сином Романна розмовляла 30 березня, обіцяв подзвонити знову, але не зміг. Хлопець був скромний, працьовитий, не вихвалявся тим, що має та любив Україну.
Десять років тому загинув Борис Возницький
Вічна пам'ять!
На Львівщині посадовці здавали в оренду приміщення стратегічного підприємства
Вони наражали підприємтсво на можливу диверсію
Львівські перевізники назвали свою рентабельну ціну на перевезення в автобусах
Такі розрахунки там пояснюють здорожчанням дизельного палива та зростанням цін на запчастини, мастила.