Свідок бомбардування театру у Маріуполі вибрався з окупованого росіянами міста, пропливши крижаним морем 4 км, щоб дістатися безпечної території Україні, пише «УНІАН».

Дмитро Юрін був вдома у Маріуполі 16 березня, коли російська бомба вдарила по маріупольському драмтеатру. Його квартира на проспекті Миру була за декілька сотень метрів, через площу з фонтаном. Театр був великим бомбосховищем. Всередині були сотні жінок і дітей.

«Це був жахливий, потужний вибух, величезний вибух. Я чув крики та крики», — розповів Юрін.

«Я бачив тіла та шматки тіл. Я витягнув одну жінку, потім дівчинку, а потім хлопчика. Усі постраждали. Ноги хлопчика не рухалися. Він кричав. Мої руки тремтіли. Я був весь у крові» — продовжив свою розповідь чоловік.

Точна кількість людей, які загинули в результаті російського авіаудару, поки невідома. Президент України Володимир Зеленський заявив, що загинули 300 людей.

Свідки, у тому числі Юрін, підтверджують, що були десятки тіл. Кажуть, безперервні російські обстріли зробили рятувальні роботи небезпечними.

Юрін розповів, що повернувся до гаража, де ховався із мамою Надією, закурив і проковтнув кілька таблеток. Він вирішив, що мусить вибратися з Маріуполя, який впродовж двох жахливих тижнів атакували й оточували російські війська. Місто було відрізане з усіх боків. Він вигадав незвичний план: вирішив, що попливе в безпечне місце.

Юрін — рибалка, він проводив години на Азовському морі зі своїм батьком, ловлячи місцеву кефаль, відому як пеленгас. Чоловік знайшов свої рибальські кулики, які раніше використовувалися для викопування хробаків. Він взяв два мішки для сміття, щоб зав’язати їх довкола шкарпеток, кілька мотузок і чотири 5-літрові пластикові пляшки, щоб використовувати їх як буйки.

Одягнувшись у імпровізований костюм, за словами Юріна, він вирушив пішки до пляжу. Був надвечірок. Він пройшов повз зруйновані будинки.

«Було декілька людей, які шукали воду. Хтось попросив у мене сигарети. Решта міста була безлюдна. Я пішов знайомим шляхом до набережної. Було холодно», — розказав Юрін.

Чоловік розповів, що пройшов вздовж піску вбрід, а потім занурився у воду. Він виплив 150 метрів, паралельно берегу, і рушив на захід. Вода була дуже холодна.

«У мене цокали зуби. Я ховався за одну з пляшок, щоб мене ніхто не бачив. Іноді я відпочивав на буйку», — наголосив Юрін.

Він плив дві з половиною години. Маршрут довжиною 4 км проходив повз російські позиції в селі Рибацьке і до села Мелекіне, яке до війни було пляжним курортом. Чоловіка трясло від холоду. Він знайшов літню пару, яка прийняла його, дала горілки й тарілку борщу.

Село Мелекіне було під контролем Росії. З допомогою сусіда Юріну вдалося сісти на мікроавтобус, який прямував до порту Бердянськ, що також окупований російськими військами. За його словами, російські солдати на блокпосту його проігнорували.

«Їм було по 17 чи 18 років», — згадувє він.

З Бердянська йому вдалося переїхати на територію України — зараз він у Львові.

Червоними точками на карті позначені місця, звідки Дмитро Юрін стартував (Маріуполь) і де фінішував (Мелекіне) / фото Luke Harding/The Guardian