Наталія Козачук: «Сподіваюсь, що Льодовий палац у Львові таки збудують, навіть попри всі складнощі, коронавірус та карантини»

У черговому випуску проекту Відділення НОК України у Львівській області «Відверто з #lvivNOC», спілкувалися з Наталією Козачук. Вона є членом збірних команд України з двох видів спорту: хокей на льоду (основний воротар) та регбі.

Наталія кандидат у майстри спорту з регбі та дитячий регбійний тренер у «Клубі ігрових видів спорту». Окрім цього, з березня поточного року — стипендіатка Відділення НОК України у Львівській області.

  • Вітання, Наталю! Ти — досить унікальна спортсменка, адже граєш на професійному рівні і хокей, і регбі, також займалася кікбоксингом. Давай розпочнемо із самого початку. Чим почала займатися найперше?

Із самого дитинства я займалася хокеєм. Можна сказати, що це спадково, адже мій тато також грав хокей. Завжди ходила на його ігри та тренування, мені це дуже подобалось. В результаті я довго впрошувала батьків, щоб мене віддали на хокей і все-таки мені це вдалося! Мене відвели туди і якось так пішло-поїхало. Це стало частиною мого життя. І загалом спорт став частиною мого життя.

  • Тоді була жіноча команда з хокею чи ти починала тренуватись з хлопцями.

Коли я тільки починала, жіночих команд взагалі не було і в цьому напрямку в Україні все було настільки погано, що мені в 14 років довелося їхати в Білорусь грати. А в нас тоді взагалі ніякого просвіту не було. Це вже зараз є жіноча збірна з хокею, яка з’явилася в останні три роки, якщо не помиляюся. Перед цим була ще в 1993–94 роках  і після цього — такий занепад. Саме тому я починала займатися з хлопцями. Тоді в Україні хокей грали всього кілька дівчат. Було трохи важко, тому довелося їхати в іншу країну, щоб якось себе реалізувати.

  • Як тобі взагалі було в суто чоловічому колективі?

Ми були дітьми… Навіть зараз я працюю тренером з регбі і в мене спільна команда: і дівчата, і хлопці. У них немає якогось бар’єру. Вони всі між собою товаришують, дуркують. У мене в дитинстві було так само. Не було якогось поділу, що це — дівчина, а це — хлопець. Ми дружили всі. Тому все було гаразд.

  • У хокеї ти — воротар. Цю позицію ти обрала із самого початку чи це прийшло вже згодом

Взагалі, коли тільки приходять у хокей, то всі стають спершу польовими, щоб навчитися кататися, добре володіти ковзанами і вже після цього можна обрати. У мене тато був воротарем і, оскільки, першопочатково він був для мене прикладом, то тільки коли я йшла на хокей, одразу хотіла лише грати в ворота. Іншого варіанту у мене не було. Хоча тато відмовляв мене, бо завжди казав, що воротар — це доволі специфічна професія. Просив мене добре подумати чи я дійсно хочу. Тому так!

  • Авжеж! Воротар — це такий додатковий тягар відповідальності, якщо можна так сказати)

Так! Бо мою помилку — видно одразу. Це — гол. А помилка захисника чи нападника — трохи інше. Вони завжди розраховують один на одного: нападник на захисника, а захисник — на воротаря. А я, на жаль, вже не маю на кого розраховувати, лише на себе.

  • Чи були в тебе такі моменти, щоб через пропущену шайбу десь впадала у відчай чи дуже картала себе за це?

Були, звісно. Особливо, якщо це були якісь вирішальні ігри, фінали. Коли була, наприклад, різниця в один гол і ти цю шайбу десь пропускаєш, це дуже образливо. Потім думаєш: я ж могла зловити, ми б могли зараз виграти. Однак, на жаль, воротар — це така професія, що підтверджує, що всі ми люди, всі ми робимо помилки. Я одна матч виграти не можу. Мені треба допомога нападників, які будуть забивати чи захисників, які будуть захищати і допомагати мені.

  • У команді є психологи, які працюють з гравцями чи ти десь сама налаштовуєш оту психологію?

У нас тренер і психолог, і тренер, і все на світі. Скажу так, що важливу роль в моєму становленні як воротаря, тут знову ж таки відіграв батько, який багато чого мені розказував і можна сказати, що він був моїм психологом у цьому напрямку. У воротаря має бути бажання спасати свою команду і ловити шайбу — це найголовніше. Немає різниці, як ти це будеш робити: головою чи хоч п’яткою, але в тебе має бути бажання це зробити.

  • Коли в хокеї б’ють буліти (штрафні удари), воротар залишається один на один із нападником. Про що думаєш в той час, які емоції переважають?

Чесно? У будь-якому виді спорту в тебе має бути якась така спортивна агресія. Не ненависна агресія, а саме спортивна. І якщо в мене б’ють буліт, то тільки думки такі: «Ах, ти! Ти мені точно не заб’єш. Роби, що хочеш, але я все одно зловлю ту шайбу!» (сміється)

  • Чи траплялися у тебе на льоду бійки зі суперниками?

Щоб бійки — то ні. Воротар має бути холоднокровним і всю гру мене нічого не може вивести з себе. От нападники — вони можуть щось там попихатись і так далі. Але насправді бійок в моїй практиці ніколи не було. Якісь конфлікти — так, але до бійок не доходило.

  • А в регбі були такі випадки?

Ні, в регбі теж бійок не було. Це хоч контактний вид спорту, але ми все вирішуємо в межах правил. Тому якщо тебе хтось образив, ти можеш це просто віддати йому на грі.

  • А часто під час ігор в регбі тягаєш суперниць за волосся?

Взагалі, якщо ти тягнеш суперницю за волосся, то це порушення. За це дають штраф. В мене волосся мало, але інколи в дівчат буває, що дуже багато волосся і ти десь ненароком можеш її зачепити. Але якщо ти не береш спеціально суперницю за косу, не намотуєш її волосся собі на руку, а десь її там зачепила, то буває, буває. Але це проблема тої дівчини, бо потрібно це волосся якось нормально заплести.

  • А твоя зачіска теж зумовлена тим,що ти граєш в регбі чи тобі просто так подобається?)

Мені подобається. Звичайно, багато дівчат з довгим волоссям грають і це не є проблемою. Але в мене такий стиль і спортом займатись з такою зачіскою, можливо, і зручніше.

  • А чи було у тебе колись довге волосся?

Десь до років 15 — було, так. Десь на першому курсі я його доволі коротко підстригла. Можна сказати, що мало не налисо. Після цього так вже залишилась з короткою стрижкою.

  • Давай ще повернемося до хокею. Тобі було 14 років, коли ти переїхала в іншу країну заради спорту. Чи було виправданим те, що ти покинула рідний дім в такому віці?

Однозначно! Це була і певна життєва школа, адже мені довелося бути самостійною, і це була хороша спортивна школа, бо це був професійний клуб і ставлення до тренувань — вже зовсім іншим. Із самого дитинства я вчилась, бачила, як це має бути. І це дійсно було цікаво! Знайомство з новими людьми, подорожі — це було класно.

  • А як з хокею тебе занесло в регбі?

Це — чиста випадковість, мені навіть самій складно пояснити. Познайомилась я з одним хлопцем, який грав в регбі. Це однокласник моєї подружки. Він просто почав розказувати за цей вид спорту. Ми з ним чисто, як спортсмени поговорили: я його за регбі, а він мене за хокей питав. Минув рік, (це було якраз літо, хокейний сезон закінчився) я собі сиджу, згадала, що він щось за регбі розказував і вирішила йому написати. Запитала чи в нас є жіноче регбі. Він мені дав контакти, я пішла на тренування, мені сподобалось і якось мене так затягнуло. Якось так зірки зійшлися (сміється).

  • А що саме тебе «зачепило» в регбі?

Цікавий командний вид спорту. Хокей — контактний і регбі — теж. Мені сподобалося, що це змагання такої контактної гри з боротьбою. Також мені сподобалась команда і це припало мені до душі.

  • Контактність — спільна риса цих двох видів спорту. А що в них кардинально різне?

Відмінності? Ну це зовсім різні види спорту. У хокеї є воротар, в регбі — нема. Звісно, в них є щось спільне, але загалом — вони абсолютно різні. Важко так відповісти.

  • Якби все-таки вибирати між цими двома видами, то що тобі ближче до душі?

Неодноразово мені ставили це запитання. Дуже складно відповісти. Зараз у Львові я більше з регбі, бо працюю дитячим тренером саме в цьому виді спорту. У нас лише в Новояворівську є Льодовий палац і дуже добре, що він там є. Але з хокеєм загалом в нас все дуже важко, на жаль. Щоб повноцінно грати, треба або їхати в якесь місто, де є жіноча хокейна команда і хокей більш розвинений, або взагалі їхати за кордон. На жаль, інших варіантів розвитку нема.

  • Чи не складно тобі поєднувати ці два види спорту?

Ні, насправді це не складно. Мені подобається і те, і те приносить задоволення. Щоправда цього року для хокею було менше часу, ніж минулі роки, але мені це подобається і я завжди намагаюсь знайти час, щоб вдосконалювати себе і в регбі, і в хокеї.

  • Буває таке, що тренувальні збори відбуваються в один і той же час?

Минулого року було так, що в нас був Чемпіонат світу в Ісландії і починалися збори паралельно з регбі в Туреччині. Тому мені довелося з Ісландії прилетіти в Київ і того ж дня летіти в Туреччину на збори. Але це було один раз, що так співпало.

  • Чи буде хокейний сезон цього року і чи є, на твою думку, сильні команди в Україні?

Так, цього року буде хокейний сезон. Чемпіонат України починається з 2 до 4 квітня. На жаль, я в ньому не зможу взяти участь, бо зараз травмована, тому змушена була відмовитись. Там будуть брати участь три команди: «Україночка» (Київ), «Пантера» (Харків) і «Дніпропетровські білки» (Дніпро). Після цього планують навчально-тренувальні збори збірної, на які я також, на жаль, не їду.

  • Після цього будуть якісь змагання для збірної України.

Ні, бо Чемпіонат світу скасували і вже варто чекати наступного року, бо там ще є надії, що проведуть його. Я взагалі сподіваюсь, що буде вже повноцінний Чемпіонат України, бо цього року зроблять три дні, а це мало. Загалом, у нас у Чемпіонаті Україні мало команд, мало ігор, тому хочеться, щоб це почало розвиватись, а не стояло на місці.

  • Розкажи, як минає твій типовий день.

Зранку я іду на тренування, крім того я ще дитячий тренер. Стараюсь, щоб хоча б кілька днів на тиждень і зранку, і ввечері було тренування. Якщо це хокейний сезон, то зранку хокейне тренування, а ввечері — регбійне. Дитячі тренування в мене теж вписуються в цей розклад. Окрім цього я стала цього року стипендіатом Відділення НОК у Львівській області, тому тепер і про це ще треба думати, про різні заходи.

  • Так, зараз ти отримала таку можливість стати стипендіатом Відділення. Чи йшла ти якось до цього і чи взагалі сподівалася, що саме тебе оберуть стипендіатом?

Чесно кажучи, ні. Мені зателефонувала Оксана Михайлівна Вацеба і запропонувала таку можливість. Я одразу погодилась, але просто попередила, що я знаю, що стипендіатами беруть переважно тих, які вже закінчили спортивну діяльність, щоб в них була можливість навчитися різних організаційних та адміністративних штук. Тому я одразу попередила, що я сподіваюсь, що я буду встигати, просто майте на увазі. Оксана Михайлівна запевнила, що нічого страшного, будемо все одно в цьому напрямку старатися разом працювати. Я люблю спорт, мені це було б дійсно цікаво спробувати, тому я дала згоду і сподіваюсь отримати нові знання, а також робити щось корисне.

  • Нещодавно в нас була подія, де нагороджували спортивних журналістів, дякували Вікторії Вірт, яка попередні три роки була стипендіаткою і представляли тебе. Чи дала тобі Вікторія якісь такі настанови чи поради щодо стипендіатства?

Так, Віка дала настанови. Сказала, щоб я готувалася, бо може бути різне. Це моя колишня одногрупниця, тому я застала ще той час, коли її тільки призначили стипендіатом Відділення НОК. Ми тоді навчалися на четвертому або п’ятому курсі. Вона ще тоді розказувала про це, ділилась. Тоді я цьому ніякого значення не надавала, бо для мене це все було далеке. Але Віка сказала, що якщо буде потрібна якась допомога, що можу сміливо їй дзвонити, вона мені все підкаже, скине якісь документи, якщо треба. Тому добре, що є Вікторія, яка хоче допомогти у разі чого.

  • Розкажи якусь історію, пов’язану з одногрупниками.

Ой, тих історій в мене дуже багато. Навчалась я в Львівському державному університеті фізичної культури. Кожен день навчання — це було дуже весело, бо група в нас була весела, багато класних історій можна згадати з того часу (сміється). Пам’ятаю, був в мене один одногрупник, який налив собі вино в стаканчик з-під кави, прийшов на екзамен і так собі попивав. І найголовніше, що він тоді здав на «5», а в мене була четвірка і я йому дуже заздрила. Думала, що, можливо, теж собі треба було вина взяти (сміється).

  • Давай тепер ще трохи про твоє тренерство. Яку вікову категорію ти зараз тренуєш і чи складно працювати з дітьми?

В мене дітки 6–7 років і до 12–13. Якщо все буде гаразд, то назбирається на три команди. Взагалі, коли я тільки починала тренувати дітей, це було трохи незвично, трохи складно, я знайомилась з ними, вони зі мною. Зараз я молодий тренер, багато чого мені ще треба навчитися. Але з дітьми взагалі працювати цікаво. Ти від них отримуєш позитивну енергію і це дуже класно. Також це поєднано зі спортом, а це те, чим горю.

  • Чи було для тебе щось дуже складне у роботі з дітьми спочатку?

Найскладніше на початку — це було те, щоб вони всі заспокоїлись, втихомирити їх, зібрати до купи. Я сама ще вчилася. І це діти, в них практично концентрації уваги ще немає. Наприклад, він зараз стоїть з тобою, а через дві секунди — вже невідомо де. Спочатку саме це було мені важко. Але потім вже навчилася і зараз все гаразд. Але знову таки, я молодий тренер, вчуся і розвиваюся в цьому плані.

  • Також у нас є запитання від читачів. Вони запитають чи ведеш ти здоровий спосіб життя?

Так, веду. Інколи, звісно, в “МакДональдс” теж заїжджаю, не без гріха. Але намагаюсь вести здоровий спосіб життя. Я не вживаю алкоголю, хіба що якщо трапляється якийсь такий випадок, то можу випити бокал якого шампанського. І, звичайно, не курю. Шкідливі звички… — це той же “МакДональдс”. Їжа — часто губить.

  • Чи пильно стежиш за харчуванням чи дозволяєш собі все?

Інколи можу дозволити собі все, інколи кажу собі: «Стоп, Наталю! Трохи пригальмуй, тобі треба побути на дієті, порахувати свої калорії». Тому 50/50. Якщо бачу, що вага вже починає збільшуватись, то її треба коригувати.

  • А чебуреки любиш?

Інколи собі можна дозволити.

  • Так, як МакДональдс?)

Тааак! Якраз біля “МакДональдсу” на Володимира Великого поруч є чебуречна, тому можна поєднувати (сміється).

  • Чи пам’ятаєш ти свою першу перемогу і особисту нагороду?

Першу перемогу, мабуть, не пам’ятаю. Але пам’ятаю перші змагання, коли ми їздили з хлопцями у Вінницю на турнір. Мені десь приблизно років 12 було. Тоді ще мені дали статуетку «Найкращий гравець». Вона в мене ще досі є. Ось це я пам’ятаю.

  • Це ти тоді вже на воротах стояла?

Так, тоді я вже була воротарем. Там ще тато був зі мною і це такі дуже яскраві спогади.

  • Тепер розкажи, будь ласка, чи бували з тобою якісь курйозні випадки на змаганнях?

Зараз спробую пригадати… з таких курйозних — навіть не знаю. Начебто завжди все йшло за планом.

  • Чи вистачає часу, щоб проводити його з друзями?

Насправді, графік трохи завантажений, тому інколи друзі кличуть, а я кажу, що не можу, бо в мене тренування одне, друге, третє. Але коли вже скучила, то даю собі час з ними розслабити, погуляти, кудись поїхати.

  • Ще один читач запитує чи любиш ти подорожувати і чи була у місті Пустомити?

Подорожувати я люблю дуже. Це класно, коли бачиш нові міста, знайомишся з новими людьми. Звичайно, Пустомити — це дуже гарне місто, воно мені подобається, недалеко біля Львова. Тому Пустомити — ван лав (сміється).

  • Скільки найбільше шайб пропускала за поєдинок?

Думаю, десь до 10. На жаль, були такі ігри, що там — без шансів.

  • Чи є в тебе якесь прізвисько в командах?

В мене якось ніколи не було якихось кличок. Мене завжди називали за іменем. У всіх регбійних чи хокейних компаніях я просто Наталя. Нічого до мене не притяглося. З регбі в нас був дуже цікавий тренер і він на початку щось жартував і дав мені кличку «каток». Але вона теж не прижилася.

  • Чи хотіла б ти, щоб твої діти були хокеїстами?

Можу сказати, що я б хотіла, щоб мої діти були спортсменами. А вид спорту нехай самі обирають: хокей, регбі, кікбоксинг чи щось інше. Навіть гімнастика. Якщо це їм буде подобатись, то чому ні? Звісно, мені було б приємно, якби вони займались тим видом спорту, який люблю я, але це вже вирішувати їм.

  • Як боришся із лінню?

Завжди намагаюсь знаходити для себе якусь мотивацію. Думаю, от я зараз в ліжку, а якась моя суперниця зараз біжить або в залі. Просто так я цього не залишу. І це одразу мотивує вставати і йти тренуватися. Це не лише щодо спорту. Спорт — спортом, але є ще інші заняття. Саморозвиток — це не тільки спорт, але й потрібно щось інше пробувати, вчити. Тоді тут теж так думаю. Хтось, наприклад, знає дуже добре англійську, а ти знаєш її на середньому рівні, а я б хотіла її знати, як він чи вона.

  • Чи маєш ти якісь хобі, не пов’язані зі спортом?

З не спортивних хобі мені подобається музика. Це теж по татові залишилось. Він в мене взагалі був меломаном. У нього в кімнаті — близько 3000 дисків різних, він купив апаратуру. Я собі так люблю сідати і слухати музику, мені це приносить задоволення. Ну і ще люблю почитати книжку. Щоб щось такого типу макраме чи вишивати хрестиком — такого не маю.

  • Чи маєш ти домашніх улюбленців?

В мене вдома є великий акваріум, де живе багато риб (близько 15 точно). Також в мене є кіт. Котик рибок не їсть (сміється), теж дружить з ними.

  • Дуже дякую тобі за щиру розмову! Успіху!

Спілкувалася: Василина Чіх,

ексклюзивно для Відділення НОК України у Львівській області

Усі оперативні новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!